Короткий переказ сюжету «Книга пісень» Гейне

Перша книга Гейне – «Книга пісень»-увібрала в себе ліричні вірші поета, що створювалися протягом більш ніж десяти років (1816-1827). «Ніякої пишномовності, ніяких приїлися нам зайвих слів, мова сильний і стислий, а коли потрібно, ласкавий і ніжний», – писав про ці віршах друг і сучасник Гейне Взрнгаген фон Ензе. «Книгу пісень» часом називають романом (або повістю) у віршах. Чотири частини книги – «Юнацькі страждання», «Ліричний інтермецо», «Знову на батьківщині», «Північне море» – дійсно відображають історію духовних шукань молодого людини першої третини XIX ст., Історію, не раз ставала предметом романного зображення в літературах інших країн , де жанр роману був більш розвинений.
Осередок «Книги пісень» – Мотив нещасливого любові самотнього героя, типовий для романтизму. Вплив склалася літературної традиції злилося з особовим душевним досвідом Гейне: він розповів у своїх віршах про пережитої ним нерозділеного кохання до своєї кузини Амалії. Разом з тим мотив нерозділеного кохання розширений у віршах Гейне до теми безладу соціального життя. Не виключено, що якби ліричний герой Гейне, подібно гофмановском Бальтазара, скористався допомогою доброго чарівника, він теж одружився б із красунею, і співати було б вже не про що. Але Гейне не хоче навіть жартівливого щасливого фіналу, тому що проблема для нього занадто серйозна. «Книга пісень» – драматична книга, де перемога поезії над обивательської прозою здійснюється не як одруження героя на красуні, а як його прорив із замкнутого кола нещасної любові до широкої суспільної і філософської проблематики.
У віршах «Юнацьких страждань» тема нещасної любові забарвлена в похмурі романтичні тони. Але романтичні мотиви бачаться як би з дистанції і даються нерідко в іронічному висвітленні (хоча прямого їх розвінчання немає). У вірші «Я виплатив викуп, чого ж ти чекаєш …» герой, подібно Фаустові Гете, укладає договір з чортом: він платить йому кров’ю серця за щастя любові, і чорт доставляє його кохану на шабаш відьом, що нагадує гетевской Вальпургієву ніч, де і здійснюється вінчання. Відбувається карнавальна переосмислення романтичної теми любові, але не у веселому, а в похмурому ключі. Навколо високої, світлої любові бушує пекло реальності, не даючи їй розквітнути:
• Восторгом серця безмежним запалилися
• І рвуться туди, де священна височінь;
• Але тут на землі торжествує зло
• Мам пекло поклав свою долоню на чоло.
У наступних віршах того ж циклу розвиваються соціальні мотиви. «На світський бал закинути мимоволі», герой зустрічає тут свою милу.
• «Так ви наречена, – мовив я з поклоном,
• Бажаю вам успіху в новій ролі ».
• Але серце стислося в мене до болю,
• Хоч говорив я гордим, їдким тоном.
• Переклад В. Левик
У вірші «Мені снився франтик …» реальний (соціальне) і фантастичне (диявольське) з’єднуються, щоб відняти улюблену у поета. Влада грошей, соціальна нерівність-ці досить реальні перешкоди щастя героя – постають якщо не як пряме породження пекла, то в усякому випадків як щось тісно з ним пов’язане:
• Мені снився франтик – вилощен, ошатний,
• Гордовито йшов, гордовито він дивився,
• Фрак надушений, жилет блискуче бел,
• -І що ж – він серцем чорний був і сморід …
• «Ти знаєш, хто він? – Мовив демон сну.
• Поглянь, твоя доля вирішена ».
• І відчинив прийдешнього завіси.
• Сяяв вівтар, і франт повів туди
• Любов мою, вони сказали: «Так!» –
• І з реготом «амінь» заревли біси.
• Переклад В. Левик
Ситуація до деталей нагадує «Крихітку Цахеса», але ліричному героєві Гейне, на відміну від Бальтазара, не вдається вирвати красуню з рук виродка, хоча він, не в приклад Бальтазара, ні на мить не помиляється щодо його справжньої суті. Соціальна тема звучить у вірші «Валтасар» (про рабів, зарізала свого пана), у «Пісні про дукатах», в ‘знаменитої баладі «Гренадери», присвяченій народною легендою про Наполеона, не відділяла імператора від революції (насправді він зрадив її ідеали). Свого апогею соціальна тема досягає у фінальних циклах «Юнацьких страждань», в сонетах, присвячених матері і другу Гейне Християн Зете. Тут Гейне вперше проявляє себе і як гострий сатирик: подібно Гофману, він зображує світ німецького філістерства у вигляді тваринного світу, тільки його образи уїдливий і зліше.
• Так, я сміюся! Мені вульгарний фат смішний,
• Втупився в мене бараняче рило.
• Смішна лисиця, що вухо нагострила
• І нюхає мене з усіх сторін.
• Прийняла судді гордовитий тон,
• Смішна високомудра горила,
• Смішний і боягуз, що готує кадило,
• Хоча кинджал і отрута приховав він.
• Коли доля, порушивши наш спокій,
• Іграшки щастя строкаті зламала
• І в бруд шпурнула черні на потіху,
• Коли нам серце грубою рукою
• Розірвала, розбила, розтерзав,
• Тоді черга уїдливому сміху.
• Переклад В. Левіна
У «Фреско-сонетах» Гейне гордо утверджує своє кредо поета ‘духовно незалежного від дворянського і філістерське-бюргерського оточення, поета, близького народу і відмовляється служити можновладцям. У «Ліричному інтермецо» і «Знову на батьківщині» духовна історія ліричного героя поглиблюється, вірші передають живу динаміку почуттів, химерну зміну настроїв, то розквіт, то згасання надії на щастя. У розвитку любовної теми тепер нерідко з’являється грайливість, що прикриває гіркоту, але тема ця разом з тим знаходить глибину. На відміну від ранніх романтиків Гейне оспівує любов земну; образ милою, як і образ ліричного героя, отримує реальні обриси. Вона то «чиста і ніжна», нещасна, то гордовита, глузлива, то відчужена від героя, то близька йому. Динаміка її образу створюється не стільки конкретними прикметами, скільки трепетної життям почуття. Природа теж звільняється у Гейне від містичної забарвлення, нерідко в творах ранніх романтиків, – вона стає супутницею духовного життя героя, співпереживати йому у всіх його радощі і прикрощі. Любов у віршах Гейне, як зазначає Н. Я Берковський, – співучасниця світового життя, і тому любовна тема постійно перегукується з темою природи. Але природа може виступати і в іншій, символіко-узагальнюючої ролі, як в широко відомому в нас лермонтовському перекладі чудового вірша:
• На північ від Санта Клауса стоїть самотньо
• На голій вершині сосна
• І дрімає,, хитаючись, і снігом сипучим
• Одягнена, як ризою, вона.
• І сниться їй все, що в пустелі далекої,
• У тому краї, де сонця схід,
• Одна й сумна на кручі пальному
• Прекрасна пальма росте.
Цей вірш вже не про нещасну любові, воно – про трагічний самоті людей, що тягнуться один до одного і марно намагаються подолати розділяє їх відстань. Нещасливе кохання – лише один з випадків такий роз’єднаності. Сосна і пальма контрастні і за своїм зовнішнім виглядом, і за умовами, в яких їм доводиться існувати, але їх об’єднує жага прориву з самотності, туга за братству. У віршах «Книги пісень» нерідко звучить іронія, Частіше спрямована поетом зовні, але часом і на самого себе. Гейне іронізує над міщанської вульгарністю, висміює спроби заховати вульгарність за ширмою романтичних штампів, оголює чужість цих штампів істинної, живої романтику почуттів.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать