Мої улюблені герої у романі Л.М. Толстого «Війна і мир» (Андрій Болконський)

Л. М. Толстой є великим художником-реалістом. З під його пера вийшла нова форма історичного роману: роман-епопея. У цьому романі поряд з історичними подіями, показаний побут поміщицької Росії та світ аристократичного суспільства, описані різні шари дворянства. Представниками передового, мислячого дворянства є Андрій Болконський і П’єр Безухов, до яких письменник ставиться з великою симпатією. Уперше Толстой знайомить нас із Андрієм Болконським у салоні Ганни Павлівни Шерер, фрейліни імператриці. Описуючи зовнішність князя, письменник багато уваги приділяє вираженню нудьги й невдоволення на його обличчі: у нього втомлений нудний погляд, часто гримаса псує його гарне обличчя. Андрій Болконський одержав гарну освіту і виховання.

Його батько – сподвижник Суворова, символ епохи XVIII століття. Саме батько навчив князя Болконського цінувати в людях такі людські якості, як честь і вірність. Відправляючи сина на війну (1805- 1807 років), старий князь говорить йому на прощання: «Пам’ятай одне, князь Андрій, коли тебе вб’ють, мені, старому, боляче буде, а коли довідаюся, що повів не як син Болконського, мені соромно буде». Андрій Болконський із презирством ставиться до світського суспільства, і це йому передалося від батька. Людей, які збираються в салоні А. П. Шерер, він називає «дурним суспільством», тому що його не задовольняє це дозвільне, порожнє, нікчемне життя і він говорить П’єру Безухову: «Життя, котре я тут веду, це життя не по мені». І ще: «Вітальні, бали, плітки, марнославство, незначність – от зачароване коло, з якого я не можу вийти». Князь Андрій – багато обдарована натура. Його час – це епоха Французької революції й Вітчизняної війни 1812 року. Князь Андрій шукає сенс життя: спочатку це мрії про «свій Тулон», мрії про славу. Але поранення на Аустерліцькому полі приводить героя до розчарування. Взагалі, історія його життя – це ланцюг розчарувань: спочатку в славі, потім у суспільно-політичній діяльності й, нарешті, у коханні. Далеко не випадково, що Андрієві призначено вмерти на героїчному зльоті російського життя, а П’єру пережити його.

Далеко не випадково, що Наташа Ростова залишиться для Андрія всього лише нареченою, а для П’єра стає дружиною. У розмові з П’єром напередодні Бородінського бою князь Андрій глибоко усвідомлює народний характер війни. Він говорить П’єру про те, що успіх бою «ніколи не залежав і не буде залежати ні від позиції, ні від озброєння, ні навіть від числа; а найменше від позиції». І відповідає П’єру на його питання («від чого ж?»): «Від того почуття, що є в мені, в ньому, – він указав на Тимохіна, – у кожному солдаті». Однак стати такими, як вони, поріднитися душею із простими солдатами князеві Андрієві не призначено. У фатальну хвилину смертельного поранення князь Андрій відчуває останній, жагучий і болісний порив до життя земної: «зовсім новим заздрим поглядом» він дивиться на «траву і полинь». І потім, вже на носилках, його думки про те, що йому шкода розставатися з життям, щось було в цьому житті, чого він не розумів… Глибоко символічно, що під Аустерліцем князеві відкрилося усунуте від суєти мирської блакитне, високе небо, а під Бородіном – близька, але що не дається йому в руки земля. У свідомості вмираючого князя Андрія небо і земля, смерть і життя борються один з одним. Ця боротьба проявляється у двох формах любові: одна – земна, любов до Наташі, а інша – ідеальна, любов до всіх людей. І як тільки любов до всіх людей проникає в нього, князь Андрій відчуває відчуженість від життя, звільнення і видалення від нього. Любити всіх – значить не жити земним життям, значить вмерти.

Земля, до якої жагуче потягнувся князь Андрій, так і не далася в його руки, спливла, залишивши в його душі почуття тривожного здивування, нерозгаданої таємниці. Восторжествувало величне, усунуте від мирських хвилювань небо, а слідом за ним наступила смерть. Князь Андрій вмер не тільки від рани. Його смерть пов’язана з особливостями характеру і положення у світі людей. Його понадили, покликали до себе, але вислизнули, залишившись недосяжними, ті духовні цінності, які зробили доленосним 1812 рік.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать