Твір по добутку Астафьєва «Цар-риба (II варіант)

Віктор Астафьєв є одним з талановитих письменників наших днів. Народився він в 1924 році, дитинство і юність пройшли в Сибіру. Все життя й творчість пов’язані з рідному й близьким його серцю краєм; письменник завжди вертається в рідні місця, куди б не кидали його життя. Передвоєнне дитинство були важким, сирітським; найясніші спогади – привільне життя в селі, бабуся Катерина, що навчила любити людей і природу, жити за законами добра й справедливості. З Великої Вітчизняної війни повернувся з декількома пораненнями й багатьма ідеями, які лягли в основу його майбутніх добутків. Астафьєва я знаю по оповіданнях «Перевал», «Крадіжка», роману «Сумний детектив». Але найбільше враження залишила книга «Цар-риба», що і присвячен моя робота,

«Цар-риба» – оповідання оповідань, раніше почутих автором від самих героїв. Черемісін повідав про історію приїжджих браконьєрів, Микола – про славного собаку Боей, але найбільше автор посилається на Якима. Однак безпосередньо від імені цих героїв оповідання не ведеться. Письменник художньо переплавляє їхні оповідання; переважає його оцінка героїв, відбір фактів. Саме фігура автора-оповідача поєднує окремого глави цього добутку, надаючи їм художню цілісність. Все багатоголосся проблем фокусируется на цьому образі, риси його ясно проглядаються в главах «Цар-риба», «Юшка на Бога-ниде», «Сон про білі гори», де він зовні не є присутнім. Злиття епічних і ліричних початків надає жанру книги своєрідність і дозволяє визначити її вид як лисичанську повість в оповіданнях.

Астафьєв не ідеалізує природу і її закони, а художньо досліджує їхній суперечливий зміст. Природа не тільки лікує душу людини (глава «Крапля»), але може бути сліпа й жорстока, як ми бачимо це, наприклад, у главі «Поминки». Розум і духовний досвід дозволяють людині встановити гармонійні взаємини між ним і природою, активно використовуючи й поповнюючи її багатства. Гармонія взаємин людини й природи, що припускає й боротьбу, виключає знищення. У человеческой душі закладене почуття дбайливого відношення до всього живого на землі, до краси лісів, рік, морів. Безглузде знищення природи разрушающе позначається на самій людині. Природні й соціальні закони не дають йому права переступити ту «чортові, за якої кінчається людина, і з далеким, наповненим печерним жахом часів виставляє й дивиться, не моргаючи, низькочолий, ікластий мурло первісного дикуна ». При всій розмаїтості доль, історії життів героїв умовно можна розділити на дві групи, виходячи з оцінок і відношення до них автора-оповідача. Парамон Олсуфьев, бакенщик Павло Єгорович, Кольша, Касьянка, Киряга-деревяга, Яким намальовані з особливою теплотою; оповідання про їх, як правило, пофарбовано емоційним тоном радості, із проявом людської роботи й поваги до живої душі цих героїв.

Астафьєв не приемлет користолюбства, що знищує душу, сліпій заздрості й жорстокості Зіновія Утробина, Командора, рибалки Гуркотало, що визначає й авторську оцінку цих героїв, що становлять другу групу персонажів. Чутливість і доброта роблять людину слабким, уважає Гога Герцев. Він спотворює духовні й соціальні зв’язки людей, знищує свою душу й морально калічить навколишніх.

В «Царі-рибі» життєвий матеріал різних післявоєнних десятиліть спресований, підкоряючись філософському змісту ідейного змісту. Постійне порівняння минулі із сьогоденням, прагнення автора повніше втілити характер, учинки; духовні риси персонажів спричиняються тимчасові зрушення в «Царі-рибі». Повість складається із двох частин. Особливе місце в ідейному змісті займає глава «Боей», що містить узагальнені художні висновки. У цій главі характеризується особистість автора-оповідача, даються відомості про його життя, намечаются сюжетні лінії.

Оповідання першої частини повести мають загальну ідейну спрямованість, у них відкидається хижацтво, браконьєрське відношення до природи. Розвиток сюжетних ліній тісно пов’язане з образом оповідача. Важлива ідея укладена в сюжеті оповідання «Цар-риба»; назва його винесена в заголовок книги. Великодосвідченому, розважливому Зіновієві Утробину не під силу виявилася боротьба із царем-рибою. «Люта, важко поранена, але неприборкана іде цар-риба. Чарівної називає її автор наприкінці оповідання, заперечуючи жорстоке, споживче використання природних багатств. Природа теж не приемлет відносин, які нав’язують їй Утробины, Герцевы й інших.

Зміст другої частини «Царя-риби» більше зосереджено на моральних, духовних проблемах людського буття. На перший план виходить конфлікт між Якимом і Герцевым. Письменник створює докладний внутрішній портрет Якима. У главах «Вуха на Боганиде», «Поминки», «Сон про білі гори» немає образа оповідача, сюжетна лінія Акимов – Герцев тяжіє до саморозвитку. Висновки, які підтверджує розв’язка в главі «Сон про білі гори», заглиблюються й пояснюються в заключній главі «Немає мені відповіді!». Ця глава завершує ліричний добуток Астафьєва, надає йому цілісність.

В «Царі-рибі» широкий діапазон художніх прийомів, використаних автором. Взяти, приміром, своєрідність інтонаційних переходів, прийоми сатири, гумору, іронії, що підтверджують авторське відношення до героїв і явищ. Різноманітні засоби використає автор при створенні образа Якима: інтонація щирого подиву його душі, що вміє почувати й відгукуватися на гарне в природі й людині (глава «Туруханская лілія»); від іронічного невдоволення поступливістю там, де не випливало, до романтичних прийомів у главі «Сон про білі гори», що затверджують значимість такої людини в миру людському. Змінюється Сибір і її люди, і автор прагне осягти ці процеси. Заключні рядки «Царя-риби» найбільше ємко характеризують образ письменника, мудрого сучасника, для якого творчість – це вічне прагнення до істини, твердження добра й краси в кипучому битті життя на землі.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать