Тема революції й Громадянської війни у романі Б. Л. Пастернака «Доктор Живаго»

Незвичайний початок роману: «Ішли і йшли й співали «Вічну пам’ять»… Кого ховають?.. «Живаго». Так, на протиставленні живого і мертвого, будується весь добуток Пастернака.

Основне питання, навколо якого обертається «зовнішнє й внутрішнє» життя головних героїв, відносини з революцією, відношення до революції. Найменше і Юрій Живаго, і сам автор були її супротивниками, найменше вони сперечалися з ходом подій, пручалися революції. Їхнє відношення до історичної дійсності зовсім інше. Воно в тім, щоб сприймати історію, яка вона є, не втручаючись у неї, не намагаючись змінити її. Така позиція дозволяє побачити події революції об’єктивно. «Доктор згадав недавно минулу осінь, розстріл заколотників, дітовбивство й жінковбивство, криваву коло шматину й людино-свіжину, який не привиділося кінця. Бузувірства білих і червоних суперничали по жорстокості, поперемінно зростаючи одне у відповідь на інше, точно них перемножили».

Історія доктора Живаго і його близьких – це історія людей, чиє життя спочатку вибите з колії, а потім зруйнована стихією революції. Позбавлення й розруха женуть сім’ю Живаго з обжитого московського будинку на Урал. Самого Юрія захоплюють червоні партизани, він змушений проти волі брати участь у збройній боротьбі. Кохана Живаго, Лара живе в повній залежності від сваволі змінної один одного влади, готова до того, що її в будь-який момент можуть призвати до відповіді за чоловіка, що давно вже залишив їх з дочкою.

Життєві й творчі сили Живаго вгасають, тому що він не може упокоритися з неправдою, що відчуває навколо себе. Безповоротно йдуть лікарі, що оточували, люди – хто в небуття, хто за кордон, хто в інше, нове життя.

Сцена смерті Живаго – кульмінаційна в романі. У трамвайному вагоні в доктора починається серцевий напад. «Юрієві Андрійовичу не повезло. Він потрапив у несправний вагон, на який увесь час сипалися нещастя…» Перед нами втілення життя яке задихнулося,воно задихнулося тому, що потрапило в ту смугу історичних випробувань і катастроф, що ввійшла в життя Росії з 1917 року. Ця кульмінація підготовлена всім розвитком роману. На його протязі й герой, і автор усе гостріше сприймали події як насильство над життям.


Відношення до революції виражалося як з’єднання несумісного: правоти і відплати, мрії про справедливість – і руйнування, обмеженості і неминучості жертв.

На останніх сторінках роману вже через п’ятнадцять років після смерті героя з’являється дочка Живаго, Тетяна. Вона перейняла риси Юрія Андрійовича, але нічого не знає про нього: «…ну, звичайно, я дівчина без папи, без мами, росла сиротою». Ще влітку 1917 року Живаго пророчив: «…опам’ятавшись, ми вже більше не повернемо втраченої пам’яті. Ми забудемо частину минулого й не будемо шукати небувалому пояснення… »

Але роман закінчується авторським монологом, приймає цей світ, який би він у цей момент не був. Життя в самій собі несе початок вічного відновлення, волю й гармонію. «Щасливий, розчулений спокій за це святе місто й за всю землю, за, що дожила до цього вечора учасників цієї історії і їхніх дітей тиранило їх і охоплювало нечутною музикою щастя, що розлилася далеко навкруги». Це підсумок любові до життя, до Росії, до даній нам дійсності, якою би вона не була. «Як солодко жити на світі й любити життя! Про те, як завжди тягне сказати спасибі самому життю, самому існуванню, сказати це… наприкінці найтяжчої зими 1920 року».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать