Зображення любовних взаємин в есе Дж. Джойса «Джакомо Джойс»

Джеймс Джойс був одним із засновників європейського модернізму. Його твори позначені сміливим експериментом з мовою та стилем, засобами зображення внутрішнього світу людини. Яскравим прикладом втілення модерністської поетики письменника стало його психологічне есе «Джакомо» Джойс».
З чого починається кохання? З тремтячого погляду фіолетових зіниць, що жалить пекучою голкою? Зі стукоту високих підборів на лунких кам’яних сходах, який давго-довго відлунюється в серці? Чи з привітного опалевого рум’ян-ця, який запалюється на блідих щоках, доки ти промовляєш якісь метушливі слова про буденні речі? І що робити з темною хвилею відчуттів, яка огортає тебе знову і знову, і знову? А кохана дівчина набагато молодша за тебе, вона – твоя учениця, а в тебе до того ж є дружина. Ці невідворотні питання постають перед ліричним героєм есе Джеймса Джойса «Джакомо Джойс», яке написано у вигляді низки фрагментів. Твір являє собою своєрідний художньо-щоденниковий літопис історії кохання, потік переживань, асоціацій, спогадів героя.

Хто вона, його кохана? Молода шляхетна особа, «виплекана добором родових шлюбів та визріла в теплиці замкнутості її раси». Напівдоросла-напівдити-на: дівчина, яка ще не перетворилася на жінку, і жінка, котра ще не втратила дитячості. Вона асоціюється у свідомості закоханого то зі зворушливим лошам, яке йде слідом за матір’ю-кобилою «із незграбною граційністю», з «випещеною в неволі птицею», то з «чорнявим курчатком», то з безсоромною одаліскою і за-ряною гадюкою. Реальною основою змісту твору була пережита письменником закоханість в Амалію Попер, приватним учителем котрої він був. Фрагменти, з яких складається есе, фіксують окремі миті любовних взаємин, віддзеркалюють спалахи почуттів героя та відтворюють різні ракурси образу коханої. У своїй сукупності вони передають нервовий ритм кохання від його перших кроків до вичерпанос-ті почуттів.

Музикою в душі звучить любе ім’я. Нестерпний біль оселяється в серці при думці, що життя коханої в небезпеці. Щасливий сміх, щасливе щебетання пташеняти, яке врятувалося після бурі. Перетікання душі в душу, спустошення і знову сповнення іншою душею… Зоряне небо, пітьма Космосу. Куди відлетіло кохання? Пустка. Все має свій початок і свій кінець. Кохання приносить не тільки радість, а й муку. Та не може людина жити без кохання.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать