Сатиричні добутки В. Маяковського

Сатиричні добутки В. Маяковський створював на всіх етапах своєї творчості. Відомо, що у ранні роки він співробітничав у журналах «Сатирікон» і «Новий сатирікон», а у своїй автобіографії «Я сам» під датою «1928», тобто за два роки до смерті, написав: «Пишу поему «Погано» на противагу поемі 1927 року «Добре». Правда, «Погано» поет так і не написав, але сатирі віддавав данину і у віршах, і в п’єсах. Її теми, образи, спрямованість, вихідний пафос змінювалися. Розглянемо їх докладніше.

У ранній поезії В. Маяковського сатира продиктована насамперед пафосом антибуржуазності, причому пафосом, що носить романтичний характер. У поезії В. Маяковського виникає традиційний для романтичної поезії конфлікт творчої особистості, авторського «я» – бунт, самотність (недарма часто вірші раннього В. Маяковського порівнюють із лермонтовськими), бажання дражнити, дратувати багатих і ситих. Для футуризму, напрямку, до якого належав молодий автор, – це було типово. Далеке обивательське середовище зображувалося сатирично. Поет малює його як бездуховне, занурене у світ низинних інтересів, у світ речей:

От ви, чоловік, у вас у вусах капуста

Десь недоїдених щей.

От ви, жінка, – на вас білила густо,

Ви дивитеся устрицею з раковин речей.

Вже у ранній сатиричній поезії В. Маяковський використовує весь арсенал традиційних для поезії, для сатиричної літератури, якими настільки багата російська культура, художніх засобів. Так, він використовує іронію в самих назвах цілого ряду добутків, які поет позначив як «гімни»! «Гімн судді», «Гімн вченому», «Гімн критикові», «Гімн обіду». Як відомо, гімн – це урочиста пісня. Гімни ж Маяковського – це зла сатира. Його герої – сумовиті люди, які самі не вміють радуватися життю і заповідять це іншим, прагнуть усе регламентувати, зробити безбарвним і сумовитим. Як місце дії свого гімну поет називає Перу, але справжня адреса цілком прозора. Особливо яскравий сатиричний пафос чується у «Гімні обіду». Герої вірша – ті самі ситі, які знаходять значення символу буржуазності. У вірші використовується прийом, що у літературній науці зветься синекдоха: замість цілого називають частину. У «Гімні обіду» замість людини діє шлунок:

Шлунок у панамі!

Чи тебе заразять

Величчю смерті для нової ери?!

Шлунку нічим боліти не можна,

Крім апендициту і холери!

Своєрідним поворотним моментом у сатиричній творчості В. Маяковського стала складена ним у жовтні 1917 року частівка: «Їси ананаси, рябчиків жуй, День твій останній приходить, буржуй». Тут ще і ранній романтичний поет, і В. Маяковський, що поставив свою творчість на службу нової владі. Ці відносини – поет і нова влада – складалися далеко не просто, це окрема тема, але одне безсумнівно – бунтар і футурист В. Маяковський щиро повірив у революцію. В автобіографії він писав: «Приймати або не приймати? Такого питання для мене (і для інших москвичів-футуристів) не було. Моя революція». Сатирична спрямованість поезії В.Маяковського змінюється.. По-перше, її героями стають вороги революції. Ця тема на довгі роки стала важливою для поета, вона дала рясну їжу його творчості. У перші роки після революції це вірші, які становили «Вікна РОСТУ», тобто Російського телеграфного агентства, що випускає агітаційні плакати на злість дня. В. Маяковський брав участь у їхньому створенні і як поет, і як художник – до багатьох віршів додавалися малюнки, вірніше, те та інше створювалося як єдине ціле в традиції народних картинок – лубків, що також складалися з картинок і підписів до них.

У «Вікнах РОСТУ» В. Маяковський використовує такі сатиричні прийоми, як гротеск, гіпербола, пародія – так, деякі написи створюються на мотиви відомих пісень, наприклад, «У Франції два гренадери…» або відомої по шаляпінському виконанню «Блохи». Персонажі їх – білі генерали, несвідомі робітники і селяни, буржуї – неодмінно у циліндрах і з товстим животом. До нового життя Маяковський висуває максималістські вимоги, тому багато його віршів сатирично показують його пороки. Так, велику популярність придбали сатиричні вірші В. Маяковського «Про погань» і «Прозасідавшієся». Останнє створює гротескну картину того, як нові чиновники нескінченно засідають, хоча на тлі того, що ми знаємо про діяльність тодішньої влади у Росії, ця їхня слабкість виглядає досить необразливо. У тім, що на черговому засіданні сидять «людей половини», не тільки реалізація метафори – люди розриваються навпіл, щоб усе встигнути, – але і сама ціна таких засідань. У вірші «Про погань» до В. Маяковського немов би повертається колишній антиобивательський пафос. У фіналі вірша виникає знов-таки гротескна картина – традиційний для літератури образ оживаючого портрета, цього разу портрета Маркса, що виступає з досить дивним закликом згорнути голови канаркам.

Зрозумілий цей заклик тільки у контексті всього вірша, у якому канарки придбали настільки узагальнене значення. Менш відомі сатиричні добутки В.Маяковського, у яких він виступає не з позиції войовничої революційності, а з позицій здорового глузду. Один з таких віршів – «Вірш про Мясницьку, про бабу і про всеросійський масштаб». Тут революційне прагнення, до глобальної переробки світу заходить у пряму суперечність із повсякденними інтересами рядової людини. Бабі, який «брудом обдало рило» на непролазній Мясницькій вулиці, немає справи до глобальних всеросійських масштабів. Цей вірш перегукується з повними здорового глузду мовленнями професора Преображенського з повісті М. Булгакова «Собаче серце», Таким же здоровим глуздом пронизані сатиричні вірші В. Маяковського про страсті нової влади до того, щоб всім і всьому давати імена героїв. Так, у вірші «Жахаюча фамільярність» з’являються придумані поетом, але цілком достовірні «Гребінки Мейерхольд» або «Собака імені Полкан». У 1926 році В. Маяковський написав вірш «Строго забороняється»:

Погода така, що томлю впору.

Травень – дурниця. Теперішнє літо.

Радуєшся всьому: носієві,

контролерові квитків.

Руку саме піднімає перо,

І серце скипає пісенним дарунком,


У рай готовий розписати перон

Краснодара.

Отут би заспівати солов’їну трель.

Настрій – китайська чайниця!

І раптом на стіні: – Задавати питання

контролерові

строго забороняється!

І відразу серце за вудила.

Солов’їв каменями з гілки.

А хочеться запитати:

– Ну, як справи?

Як здоров’ячко? Як діточки? –

Пройшов я, очі до землі ниць,

тільки підхихикнув,

шукаючи заступництва,

І хочеться поставити запитання, а не можна –

ще образиться уряд!

У вірші відбувається зіткнення природного людського пориву, почуття, настрою з казенщиною, з канцелярською системою, у якій усе регламентовано, строго підпорядковане правилам, що ускладнюють людям життя. Не випадковий вірш починається весняною картиною, яка повинна народжувати і народжує радісний настрій, самі повсякденні явища, начебто перони вокзалу, викликають поетичне натхнення, пісенний дарунок. В. Маяковський знаходить дивне порівняння: «Настрій – китайська чайниця!». Відразу ж народжується відчуття чогось радісного, святкового. І все це перекреслює строгий канцеляризм.

Поет з разючою психологічною точністю передає відчуття людини, що стає предметом строгої заборони – вона робиться приниженою, вже не сміється, а «підхихиківає, шукаючи заступництва». Вірш написаний характерним для творчості В. Маяковського тонічним віршем, і, що типово для поетичної майстерності художника, у ньому «працюють» рими. Так, саме веселе слово – «чайниця» – римується з дієсловом «забороняється» з убогої казенної лексики. Використовує тут поет і властивий йому прийом – неологізми. Вони активно працюють на розкриття художнього змісту. Ліричний герой цього добутку не оратор, не борець, а насамперед людина з її природним настроєм, недоречним там, де все підпорядковано строгому регламенту. Сатиричні вірші В. Маяковського сучасно звучать і сьогодні.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать