Символи Майбутнього в новелі Р. Бредбері «Усмішка»

Твір за новелою Р. Бредбері «Посмішка». Дуже хочеться заглянути в майбутнє … Якби була машина часу – вдалося б подивитися, як будуть жити мої ровесники років через сто. Але, на жаль, машину ще не винайшли, і навряд чи винайдуть. Але кожен із нас сподівається, що в майбутньому нас чекає багато хорошого і не відбудеться нічого з того, про що розповів Рей Бредбері. Рік 2061-й. «Міста – руїни, дороги від бомбардувань – немов пилку, поля вночі відсвічують, радіоактивні». І черга. Черга людей, які терпляче чекають хвилину, щоб плюнути. Плюнути в картину! Вона – символ минулого, яке знищило все і залишило нам тільки руїни, бруд, холод, голод. У черзі стоїть і той, хлопчисько, який з ранку зайняв місце, щоб «помститися» картині. Для нього, Як і для багатьох, це свято, а їх так мало в цьому житті. Том згадує, як на одному з таких свят «рвали і палили книги на площі, і всі сміялися, ніби п’яні», на іншому – «щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу вдарити машину кувалдою». Дехто в черзі ще сподівається, що колишні часи можна повернути: це людина, У «якої душа тягнеться до прекрасного», людина «з душею». Але більшість у це вже не вірить.
Ось і головна площа. По кутах обгородженій майданчика – чотири поліцейських. Вони повинні стежити, щоб в картину не кидали каміння. «Це для того, – пояснили потім, – щоб кожному дісталося плюнути по разу». А ось і сама картина. Хлопчик завмер! «Жінка на картині посміхалася сумно, і Том, відповідаючи на її погляд, відчував, як б’ється його серце, а у вухах ніби звучить музика». А натовп, діставши дозвіл на знищення картини, кинулася до неї. Хлопчик, що буря потоком, підбіг до розбитої рамі, «простягнув руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув і впав». Розлючені люди шаленіли: «старі жували полотна», «чоловіки рвали їх на дрібні клапті». А в даний час Том, судорожно притиснув до грудей шматочок полотна, біг додому. Увечері, коли всі лягли спати, хлопчик розгладив клаптик зарисованного полотна. «Світ спав, освітлений місяцем. А на його долоні лежала посмішка. Він дивився на неї в білому світі, який падав з опівнічного неба. І тихо повторював про себе: «Усмішка, чудова посмішка …» Він закрив очі, і знову в мороці перед ним – Усмішка. Ласкава, добра … »
В оповіданні Р. Бредбері «Усмішка» мова йде про знамениту картину Леонардо да Вінчі «Мона Ліза», про її загадкової посмішки, яка хвилює вже не одне покоління людей. Невже те, про що розповів письменник, Може відбутися в майбутньому? Ні! Я в це не вірю! А розповідь Бредбері – це попередження нам, хто живе сьогодні: «Краса врятує світ! Зробіть так, щоб вона не покинула ваші душі! »Хай посміхається вам Джоконда і через тисячу років!

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать