Затвердження культури людства в романі Т. Манна «Доктор Фаустус»

«Доктор Фаустус» набуває рис фантасмагорії, коли Т. Манн показує, що одночасно існують справжня музика – і музичний модернізм, справжній інтелект – і витонченість розумування, наукова критика – і безсоромне вміння писати що завгодно і про що завгодно, любов – І зовнішня підробка під неї, лекції – І академічне шарлатанство, університети – і кухні відьом під їх ім’ям, велика і могутня картина світу в очах класика – і скопійована лише зовні підробка в очах глядача. У винахідливості, віртуозності, напористості помилкового, підробленого Т. Манн бачить порок буржуазного стилю життя. Картина світу, відбита Леверкюна в його «Апокаліпсисі», помилкова. Т. Манн розкриває грандіозність масштабів фальсифікації мистецтва, його розгалуженість і здатність до мімікрії.
Роман «Доктор Фаустус» за методом протилежний «Апокаліпсису» Леверкюна і всієї апокаліптичної «культурі» в цілому. Письменник не приховує, що зовні роман написаний в жанрі, що нагадує опус Леверкюна. У романі, як і в ораторії, «несамовита, що сповіщає страшний суд і дидактично. Загрожує вічної карою книжність … становить досить щільну, повну повторюваних мотивів сферу традицій»; роман «зібрав всі її елементи в єдиному фокусі». Така характеристика міфологічної плоті «Доктора Фаустуса» з його розгалуженими асоціаціями і мотивами покарання за етичні злочину. Але якщо музика Леверкюна – це захоплення кошмарами і руйнуванням, то мета роману Т. Манна – очищення світу від апокаліптичної скверни, доказ її неспроможності перед поступальним рухом життя. «Повторюваний мотив» Леверкюна-гімни смерті, «повторювані мотиви Г. Манна» – перемога класики над модернізмом, Вагнера і Бетховена над Леверкюна, нарешті, перемога Радянської Армії – над апокаліптичним жахом фашизму.
Основа концепції Томаса Манна – переконаність у тому, що і тоталітаризм, і буржуазна демократія не в змозі протистояти навалі паразитарного початку. Письменник знову споруджує надію на непорушність духовної культури людства. У цьому романі «адонісовское» початок виявляється в конкретному історичному вигляді. Радянські воїни – носії справедливості, справжніх етичних критеріїв – постійно нагадують про себе у книзі. І в простір «антисвіту», в усі його сфери немов стукає відплата. В останньому монолозі Леверкюна Т. Манн вирішує питання про вільну волі людини, щодо його особистої відповідальності, про складні взаємини між часом і особистістю. Т. Манн пише про могутній вплив історичного детермінізму, але відмовляється визнавати фаталізм.
Леверкюн на межі божевілля зрозумів значення і роль людини, зрозумів метод справді класичного осмислення життя, справді
класичного мистецтва. Саме тому «Плач доктора Фаустуса», як підкреслює Т. Манн, найбільш складний твір композитора. У ньому «з глибокої провини … пробивається паросток надії». Роль апофеозу гетевського Фауста в романі відіграє фінал «Плачу доктора Фаустуса». Т. Манн саме тут досягає свого роду музичного гіпнотизму. Читач чує неіснуючу музику, іпонімает її сенс. Здавалося б, чорт цілком підпорядкував собі Деверкюна, розтоптав його особу, знищив все людське в ньому, зробив його джерелом загибелі і руйнування, перетворив його музику в «скрегіт зубовний», висміяв, спародіював разом з Ле-веркюном Бетховена і всі його музичні прийоми. Але остання нота, останнє враження в «Плачі доктора Фаустуса» вражає схожістю з впливом музики Бетховена. Чорт “не зміг до кінця відібрати в Леверкюна людяність. Незнищенність людського звучить в цьому останньому «сіль» віолончелі.
Томас Мані, як і Гете-, За будь-якими перипетіями особистих і суспільних доль відчуває переможну силу гуманістичних принципів. Під прахом та попелом завжди відшукується хоч одна жива іскра. Під вимученою лжетворчества – геніальна знахідка, під уламками третьої імперії – душа німецького народу.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать