Трагічне світобачення Ф. Кафки

На початку другого десятиріччя XX століття в німецькомовну літературу прийшов талановитий письменник, творчість якого до цих пір викликає чимало суперечок. Проте всі критики погоджуються з тим, що саме він, Франц Кафка, надзвичайно глибоко розкрив криза суспільства початку XX століття з його бездуховністю, висунув безліч оригінальних ідей, порушив у своїх творах чимало ‘проблем, які і сьогодні залишаються злободенними,

Відмінною рисою творчості Кафки є трагічний і песимістичний погляд на людину як на жертву долі. Таке сприйняття почасти було продиктовано впливом популярних на рубежі століть філософських вчень, особливо ідей Ф. Ніцше, але в набагато більшому ступені – обставинами його власного життя. Єврей за національністю, Кафка народився і все життя прожив в Празі, а Чехія входила тоді до складу Австро-Угорської імперії. У сім’ї Кафки говорили по-німецьки (мати говорила і по-чеськи). Таке специфічне положення між національностями – німецької, єврейської, чеської, австрійської – сприяло формуванню відчуття якогось проміжного існування. А Кафка був людиною надзвичайно вразливий і тому відчував перед зовнішнім світом постійний, безперервний страх. Беззахисність перед зовнішньою стороною життя, невміння до неї пристосуватися, природно в неї влитися доставляли Кафку нескінченні муки і змушували відчувати глибоке почуття провини перед життям і перед людьми. Можна було спробувати пристосуватися до прозової дійсності або ж змінити своє ставлення до неї, перейнятися переконаністю у своїй винятковості, знайти розраду у спілкуванні з самим собою, з мистецтвом (такі установки були популярні і в XIX столітті, і в часи Кафки; художники відгороджувалися від світу і творили), але він цього не вмів. Якщо, наприклад, Р. М. Рільке, відомий австрійський поет, сучасник Кафки, негативно ставився до міста, засуджуючи його згубний вплив на людину, але бачив порятунок у гармонії людини з Богом і Всесвіту, то Кафка такого порятунку не бачив взагалі. На його думку, людина приречена на самотність, страждання і муки, які є єдиною реальністю і становлять весь зміст його життя. Кафка глибоко страждав від звичайних для інших людей речей, наприклад від необхідності щодня ходити на службу, і мріяв тільки про одне: тихо займатися письменством, щоб ніхто не заважав, ніхто на нього не притязал. Але він не міг собі, дозволити цього матеріально.

Крім того, його мучила і моральна сторона. Письменник постійно відчував свою провину перед сім’єю – перед батьком перш за все. Йому здавалося, що він не відповідає тим надіям, які батько, власник невеликої торгової фірми, покладав на нього, бажаючи бачити сина процвітаючим юристом і гідним продовжувачем сімейного торгової справи. У своєму «Листі до батька», яке Кафка не відправив адресату, він так змалював ці відносини; «Стало бути, світ складається з тебе і мене». Цей лист виразно протиставляє один одному вразливого, вразливого сина, що прагне до творчої діяльності, і деспотичного, вольового батька, зневажливо ставиться до його літературним заняттям. Природно, це не могло не відбитися на творчості письменника.

Франц Кафка занадто гостро переживав свою непристосованість до життя і до самої смерті залишався самотнім і відчуженим від людей. Він бачив сенс свого власного життя лише у творчості, тільки в заняттях літературою, але явно не вважав свої твори представляють інтерес для інших. За життя Кафки опубліковано лише збірки оповідань, а три своїх романи – по суті, всі три незакінчених, – не тільки не став публікувати, але і просив свого друга, письменника Макса Брода, спалити разом з іншими залишилися після нього рукописами – начерками оповідань, щоденниками . Брод не виконав заповіту і опублікував 9 струмів творів Кафки.

Художній світ цих творів незвичайний – у ньому незмінно присутня багато фантастичного, казкового, яке, тим не менш, органічно пов’язане з реальним жахливим і жахливим, жорстоким і шаленим світом. Якщо допустити ту чи іншу історію, розказану Кафкою, у реальному житті, то всі події здаються правдивими і розвиваються логічно. Але трагічне світобачення і світорозуміння Кафки робить його художній світ не схожим ні на який інший. Постійно відчувається страх автора перед безглуздою і беззмістовною життям, а персонажі його творів так само безмежно самотні і нещасні, як і він сам. Нездатні стати господарями своєї долі, герої Кафки приречені на постійні страждання і муки, до яких зводиться все їхнє життя.

У будь-якому з творів Кафки в центрі уваги виявляється самотній і неприкаяний герой, оточений фантастичної реальністю. Такий шістнадцятирічний Карл, герой незакінченого роману «Зниклий безвісти», опублікованого під назвою «Америка». За провину батьки вислали Карла з рідної Праги в далеку Америку, де юнака на кожному кроці на них чекають неприємності та розчарування. Перипетії долі героя приводять до невтішного висновку: людина безмежно самотній і в своїй самотності не здатний протистояти всесильному житейському злу і несправедливості. Такий і герой фантастичного і таємничо-загадкового роману «Процес», Йозеф К., заарештований якимись невідомими людьми і засуджений таємничим і всесильним судом, який офіційно не існує або існує неофіційно.

Зображення цього фантастичного процесу становить весь зміст роману, а центральна проблема твору – гріховність людини, за яку його карають протягом усього життя. Герой Кафки занурений у себе, він не цікавиться навколишнім світом, але постійно відчуває власну провину. Він винен вже тому, що живе. І його стратять за вироком суду, який невідворотний як рок. Комплекс провини (перед батьком, родиною, друзями та знайомими) – один з найсильніших у Кафки, і з цієї точки зору оповідання «Перетворення» – грандіозна метафора цього комплексу.

Герой оповідання Грегор – жалюгідне марно розрослося комаха, ганьба і борошно для сім’ї, яка не знає, що з ним робити. Вся увага автора зосереджена на внутрішньому стані героя, його думках, її самотності. Але навколишній світ виявляється бездушним, байдужим до його страждань, якимось жахливо нещадним і жорстоким.

«Страшну» реальність письменник «пропускає» крізь власну душу, зіставляє зі своїм особистим досвідом і своїм внутрішнім світом, і ця реальність вражає своєю безпорадністю і безглуздістю. Мабуть, найкраще про це сказала жінка, яку Кафка незадовго до смерті полюбив, але з якої так і не наважився зв’язати свою долю, – чеська журналістка Мілена Есенський. Вона написала Максу Броду: «… я думаю … для нього життя взагалі – щось рішуче інше, ніж для інших людей, і перш за все гроші, біржа, валютний банк, друкарська машинка для нього абсолютно містичні речі … Для нього служба – в тому числі і його власна – щось настільки ж загадкове і дивовижне, як локомотив для дитини … Він абсолютно не здатний збрехати, як не здатний напитися. У нього ніде немає притулку та притулку. Він як голий серед одягнених … Людина, жваво друкує на машинці, і людина, має чотирьох коханок, для нього одно незбагненні … незбагненні тому, що вони живі. А Франц не вміє жити. Франц не здатний жити. Франц ніколи не одужає, Франц скоро помре ». Франц Кафка дійсно був натурою, дуже болісно переживає свою нездатність налагодити благодатний контакт з навколишнім світом. І жив з постійним комплексом провини за всі свої невдачі і свою невідповідність тим вимогам, які пред’являє до людини навколишня дійсність. Він ставився до того типу людей, особливо поширеній серед художників, які в недосконалості світу знаходять виправдання своєму самотності і своєму невдоволення світом. Така позиція може викривати недосконалість зовнішнього світу, показувати його ворожість людині, як це робили, наприклад, реалісти; це недосконалість зовнішнього світу тоді і постає головним винуватцем індивідуальних страждань.

Позиція «середовище заїло» здається Кафку дуже спокусливим і занадто легким рішенням. Тому-то проблематика всіх його головних творів обертається навколо юридичних комплексів – вини, виправдання, покарання, – але, звичайно ж, в юридичному обличчі у нього постають проблеми моральні.

Однак якщо б творчість Кафки було тільки самобичуванням, тільки изживание його особистих комплексів, воно навряд чи отримала б такий світовий резонанс. Кошмари і фантасмагорії, породжені його хворобливою фантазією, зафіксовані як в маленьких притчах, так і в досить об’ємних незакінчених романах, виявилися, як показав час, пророчими. Роки Другої світової війни, гітлерівських і сталінських концтаборів наповнили їх змістом, який Кафка в них не вкладав, та й навряд чи міг передбачити. Тим не менш, після смерті Кафки про нього заговорили як про пророка: його оповідання і романи досліджуються вченими у всіх куточках земної кулі. Їх обговорюють на конференціях, їм присвячуються незліченні трактати. У різний час в окремих країнах на них накладали заборону, їх не перекладали і не видавали. В даний час творчість Кафки оцінений по гідності і художній світ його творів по праву вважається однією з вершин європейського літературного модернізму.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать