Роздуми над поемою А. Ахматової «Реквієм»

Доля Анни Ахматової навіть для нашого жорстокого століття трагічна. У 1921 році розстріляли її чоловіка, поета Миколи Гумільова, нібито за співучасть у контрреволюційній змові. Що з того, що до цього часу вони були в розлученні! Їх як і раніше пов’язував син Лев. Доля батька повторилася в сина. У тридцяті роки за безпідставним звинуваченням він був заарештований. «У страшні роки єжовщини я простояла сімнадцять місяців у в’язничних чергах у Ленінграді», – згадує Ахматова в передмові до «Реквієму». Моторошним ударом, «кам’яним словом» пролунав смертний вирок, замінений потім таборами. Потім майже двадцять років очікування сина. У 1946 році виходить «знамените» ждановська постанову, якого оббрехали Ахматову і Зощенко, закрило перед ними двері редакцій журналів.

На щастя, поетеса змогла витримати всі ці удари, прожити досить довге життя і подарувати людям чудові вірші. Цілком можна погодитися з Паустовським, що «Ганна Ахматова – ціла епоха в поезії нашої країни». Аналізувати таке складний твір, як поема «Реквієм», важко. І, звичайно, я зможу зробити це тільки поверхово.

Ліричний герой – двійник автора-поета. Це спосіб вираження авторських почуттів і думок. Співвідношення між ліричним героєм і поетом приблизно таке, як між вигаданим літературним героєм і реальним прототипом. Анна Ахматова часто користується епітетами. Епітет – художнє визначення. Воно виражає ставлення автора до предмета шляхом виділення якогось найбільш важливого для нього ознаки. Наприклад, у Ахматової – «криваві чоботи». Звичайне – «шкіряні» у поєднанні зі словом більш ніж просте визначення «чоботи» – не буде епітетом.

Метафора – вживання слів у переносному сенсі і перенесення дій і ознак одних предметів на інші, в чомусь подібні. У Ахматової: «А надія все співає далеко», «Легкі летять тижня». Метафора – це ніби приховане порівняння, коли не називається предмет, з яким порівнюють. Наприклад, «жовтий місяць входить в дім» – метафора. А якщо: «жовтий місяць входить», як гість, то це вже порівняння.

Антитеза – протиставлення, в якому поєднуються різко протилежні поняття і уявлення. «… І мені не розібрати тепер, хто звір, хто людина». Всі ці поетичні прийоми і можливості Ганна Ахматова майстерно використовує для формулювання головної думки.

Головна думка поеми «Реквієм» – вираз народного горя, горя безмежного. Страждання народу та ліричної героїні зливаються. Співпереживання читача, гнів і туга, які охоплюють його під час читання поеми, досягаються поєднанням багатьох художніх засобів. Цікаво, що серед них практично немає гіпербол. Мабуть, це тому, що горе і страждання настільки великі, що перебільшувати їх немає ні потреби, ні можливості. Усі епітети підібрані так, щоб викликати жах і відраза перед насильством, показати запустіння міста і країни, підкреслити муки.

У Анни Ахматової – туга «смертельна», кроки солдатів «важкі», Русь «безвинна», арештантські машини – «чорні ма-Руси» … Часто вживається епітет «кам’яний» – «кам’яне слово», «скам’яніле страждання» і т. д . Багато епітети близькі до народних понять – «гаряча сльоза», «велика річка» і т. д. Взагалі ж народні мотиви дуже сильні в поемі, де зв’язок ліричної героїні з народом особлива:

* І я молюся не про себе одного,
* А про всіх, хто там стояв зі мною
* І в Лютий холод, і в липневий спека
* Під красною, ослепшею стіною.

Звертає увагу остання строчка. Епітети «червона» і «осліпла» по відношенню до стіни створюють образ стіни, червоною від крові і осліпла від сліз, пролитих жертвами і їх близькими. Порівнянь у поемі небагато. Але всі, так чи інакше, підкреслюють глибину горя, міру страждань. Деякі ставляться до релігійної символіки, яку Ахматова часто використовує. У поемі є образ, близький всім матерям, образ матері Христа, мовчки переносить своє велике горе. Деякі порівняння не буде викреслено з пам’яті:

* Вирок … І відразу сльози ринуть,
* Від усіх вже віддалена,
* Немов з болем життя з серця виймуть …

І знову настільки улюблені Ахматової народні мотиви – «І вила стара, як поранений звір», «Буду я, як стрілецькі жіночку, під кремлівськими баштами вити». Треба згадати історію, коли Петро I сотнями стратив бунтівних стрільців. Ахматова ніби уособлює себе в образі російської жінки часу варварства (17 століття), яке знову повернулося до багатостраждальної Росію. Більше за все, мені здається, в поемі використано метафор.

«Перед цим горем гнуться гори … » З цієї метафори починається поема. Метафора дозволяє домогтися дивовижною виразності. «І коротку пісню розлуки паровозні співали гудки», «зірки смерті стояли над нами», «безвинна корчилася Русь». А ось ще: «І своєю сльозою гарячою новорічний лід марнувати». І ось ще один мотив, дуже символічний: «Але міцні тюремні затвори, а за ними каторжні нори …» Є й розгорнуті метафори, які мають цілі картини:

* Дізналася я, як опадають особи,
* Як з-під вік виглядає страх,
* Як клинопису жорсткі сторінки.
* Страждання виводить на щоках.
* Світ у поемі як би розділений на добро і зло, на катів і жертви, на радість і страждання:
* Для когось віє вітер свіжий,
* Для когось ніжиться захід сонця –
* Ми не знаємо, ми всюди ті ж,
* Чуємо лише ключів обридлий скрегіт
* Та кроки важкі солдатів.

Тут навіть тире підкреслює антитезу, що використовується дуже широко. «І в лютий холод, і в липневий спека», «І впало кам’яне слово на мою ще живу груди», «Ти син і жах мій» і так далі. У поемі багато й інших художніх засобів: алегорій, символів, уособлень, дивовижні комбінації і поєднання їх, Все разом це створює могутню симфонію почуттів і переживань. Для створення потрібного ефекту Ахматова вживає майже всі основні віршовані розміри, а також різний ритм і кількість стоп у рядках. Всі ці кошти зайвий раз доводять, що поезія Анни Ахматової, дійсно, «вільна і крилата».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать