Чим схожа поезія Пушкіна й Ахматової

Геній О. Пушкіна, Чарівність його особистості, гуманістична філософія, відкриття, зроблені в області російського вірша, справили величезний вплив на розвиток російської літератури рубежу XIX-XX століть. А. Ахматова була не тільки уважною читачкою О. Пушкіна, але мала якихось глибинних його розумінням, їх пов’язувала і творча спорідненість. А. Пушкін для А. Ахматової – Перш за все ідеальна перспектива поезії, щось безумовно близьке і навіть відчутне – і в той же час нескінченно віддалене, постійно втілюються, але до кінця невоплотімое. Саме таким постає поет в циклі А. Ахматової «У Царському Селі»:

* Смаглявий юнак блукав по алеях,
* У озерних сумував берегів,
* І сторіччя ми плекаємо
* Ледве чутний шелест кроків.

З одного боку, А. С. Пушкін тут, як і будь-який людина у А. Ахматової, бачиться через повсякденні деталі (« Тут лежала його треуголка … »), і тому максимально наближений, а з іншого – часова дистанція максимальна (« століття »). А. С. Пушкін родинний А. А. Ахматової своєрідним даром пророцтва. «Як він розумів, як він все на світі знав? Цей кучерявий підліток у Царському з томиком Хлопці під пахвою? »- Казала вона І. Берліна. Дійсно, А. С. Пушкін – один з найчутливіших наших сейсмографів, який передчував прийдешні катаклізми, насамперед внутрічеловеческіе. Те ж характерно і для А. Ахматової:

* Я загибель накликала милим,
* І гинули один за іншим.
* О горе мені! Ці могили
* Передбачені словом моїм.

Дуже важливо, Що у А. С. Пушкіна, також, як і в А. Ахматової, тема пам’яті є однією з провідних. У А. С. Пушкіна, при всій сумною тяжкості спогадів, вони все-таки залишаються гармонійний і просвітленими («що пройде, то буде мило>). У ахматовс-кою поезії пам’ять трагедійна, невблаганна і затоплення. В обох поетів пам’ять тісно пов’язана з категорією сумління. Спробуємо зіставити вірш А. С. Гармати на «До ОГД а дл я смертного замовкне галасливий день …» і ахматовське «Одні дивляться в ласкаві погляди …». У А. С. Пушкіна скарги і сльози прояснюють, долають тягар спогадів. Але суд пам’яті і суд совісті у А. С. Пушкіна – бачення, символ:

* Спогад безмовно переді мною
* Свій довгий розвиває сувій.
* У А. Ахматової спілкування з совістю
* цілком конкретне і земне подія:
* А я всю ніч веду переговори
* З нестримною совістю своєю.

Крім того, А. С. Пушкін залишив конкретне з про тримання спогадів у чернетках. І думається, що він це зробив не тільки тому, що минулі події відчувалися як щось ще дуже близьке. У А. Ахматової, навпаки, конкретний зміст спогадів – вісь вірші, адже всі події вже далеко, їх пожвавлення стає можливим лише тому, що для совісті «не існує час, і для неї простору в світі немає». Звичайно, А. С. Пушкін і А. А. Ахматова знаходилися як би в різних «геологічних епохах». А. С. Пушкін – дитя XIX століття, століття гармонійного, повного освічених надій і поривів. А. А. Ахматова – дитя «страшних років Росії», коли виконувалися найстрашніші есхатологічні пророцтва. Співвідношення історичних епох відбивається як у дзеркалі у творчих взаєминах двох авторів: їх можна осмислити як пророцтво і відгук на нього. Саме тому О. С. Пушкін для А. А. Ахматової – якась ідеальна перспектива, пушкінський світ для неї – ідеал ненарушимого гармонійної рівноваги.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать