Мотиви ранньої лірики Анни Ахматової

На початку XX ст. в російській поезії з’явилася яскрава зірка – Ганна Ахматова. Її відразу ж охрестили «російської Сафо», так як вірші невідомою до того часу дівчата відрізнялися надзвичайною щирістю і глибиною зображення внутрішніх переживань. Вже в першій збірці віршів «Вечір» (1912) А. Ахматова стала зрілим поетом (сама Ахматова саме так називала себе – не поетесою). За своїм характером ці поезії були своєрідним ліричним щоденником. Героїня віршів Ахматової – Романтична дівчина, жінка-мрія, то цариця, то страдальніца. Як і кожну дівчину, її бентежить любов у всіх її проявах: і як радість, щастя, і як біль, туга. Ось в одному з віршів, який так і називається «Любов», поет пише:

* Те змійкою, згорнувшись клубком,
* У самого серця чаклує,
* Те цілі дні голубком
* На білому віконці воркує.

Любов юної героїні турбує душу, не дає спокою, не приносить радості:

* То в інеї яром блисне,
* Почудится в дрімоті левкоя …
* Але вірно і таємно веде
* Від радості і від спокою.

І коли розлучаються двоє, Невідступні спогади ятрить душу, роблять неспокійною:

* І коли один одного проклинали
У пристрасті, розпеченої до білого кольору,
Обидва ми ще не розуміли,
Як земля для двох людей мала,
І, що пам’ять люта мучить,
Тортури сильних – вогненний недугу! –
І в ночі бездонній серце вчить
Запитувати: о, де пішов друг?
* («І коли один одного проклинали …»)

Друга збірка «Четки» (1914) став розкриттям внутрішньої суті поета. Лірична героїня, прагнучи осягнути духовну сутність людини, звертається до Бога. Її турбує питання, як пройти через печаль, яка виникає на її шляху, і при цьому не витратити душевних сил, а навпаки – збагатити душу:

* Дав ти мені молодість важку.
* Стільки смутку в дорозі.
* Як же мне душу мізерну
* Багатою Тебе принести?
* («Дав Ти мне молодість важку …»)

У пошуках сенсу життя героїня Ахматової доходить до висновку, що він в об’єднанні високого і земного:

* Я навчилася просто, мудро жити,
* Дивитися на небо і молиться Богу,
* І довго перед вечором бродити,
* Щоб втомити непотрібну тривогу.

Вона здатна з’єднатися з природою, знайти в ній відгук своїм душевних переживань та образи для своїх віршів:

* Коли шарудять в яру лопухи
* І никне гроно горобини жовто-червоною,
* Складаю я веселі вірші
* У житті, що гине, гине і прекрасною.
* («Я навчила просто, мудро жити …»)

У збірнику «Біла зграя» (1917), що завершив ранню лірику Ахматової, події особливо життя поета перетинаються з реальними історичними подіями, випробувань, які принесла Перша світова війна. Лірична героїня намагається переосмислити ті цінності, які були в довоєнного життя:

* Думали: жебраки ми, немає в нас нічого,
А як стали одне за іншим втрачати,
Так, що став кожен день
Поминальним днем, –
Почали складати пісні
Про велику щедрості Божої
Та про нашому колишньому багатстві.
* («Думали: жебраки ми …»).

У віршах цього збірника стають все більш і більш помітні філософські мотиви. Ахматова замислюється над місією поета в цьому світі:

* Але не питайте для себе зберігати
* Тебе дароване небамі:
* Засуджено – і це знаємо самі
* – Ми марнувати, а не збирати.
* («Нам свіжість слів і почуття простоту …»)

Саме ця душевна щедрість Ахматової, яка без залишку віддавала саму себе поезії, зробила її одним з найяскравіших художників світової літератури XX ст.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать