Микола Куліш

ДРАМАТУРГІЧНА ГЛИБИННІСТЬ МИКОЛИ КУЛІША

Якби Миколі Кулішу в юні або молоді роки сказали, що йому призначено стати одним із знакових імен української драматургії (разом з Лесею Українкою та Володимиром Винниченком), він, мабуть, дотепно пожартував би з цього передбачення. І не тільки тому, що любив і шанував жарт. М.Куліш тривалий час не вбачав у собі якоїсь особливої талановитості й занадто критично оцінював власний художній потенціал. Вже бувши відомим митцем, він мав глибокі сумніви щодо свого драматургічного таланту.

На початку творчого життя Куліш не ставив перед собою великих і масштабних цілей, проте досяг їх. Він був від природи багатогранне обдарованою особистістю: талановитим

військовим, громадським діячем, газетярем і редактором, публіцистом, діячем української освіти, соціальним педагогом, нарисовцем і прозаїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури, літератури, організатором літературного процесу в Україні.

драматичного

Могутня постать письменника увібрала в себе поетичну безмежність і епічну велич землі, на якій він формувався й зростав, драматизм змін і перманентну полі проблемність суспільства, у якому проходило його життя.

Микола Гурович Куліш народився 6 грудня (за новим стилем - 19 грудня) 1892 року в селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз - територія Херсонської області).

Враження від дитинства в Куліша були суперечливими. Він любив свій край - його людей, природу, степ. Він зворушливо й ніжно любив свою Наплинь, як називав батьківське село у своїх листах. В одеський та харківський періоди свого життя митець подумки часто повертався до рідних місцин, краєвидів, знаходячи у цьому духовну насолоду й надійнішу відраду. близьким

Проте в нього залишилися віддитинства й гіркі враження, почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах "Спогади про Миколу Куліша", завершених в 1953 році у Філадельфії, детально виклала один з драматичних моментів його дитячих років; записаний зі слів письменника. Фрагмент ЇЇ спогадів наводиться зі збереженням усіх стилістичних особливостей,

"Був тихий літній вечір. З левад повагом сунули ситі корови, десь здалеку лунала дівоча пісня. Раптом пісню перебив голосний дитячий крик. Такий крик, що в далеко розкиданих хатах села Чаплини було чути його, і люди говорили:

- Це Уляна робить страшний суд своєму Миколі...

А бити було за що. Оце в погожий день Уляна Кулішева збиралась на базар та й у церкву. Базар у Чаплиній, Дніпровського повіту на Херсонщині, бував раз у тиждень. Тоді можна було й продати дещо, й купити, й у церкві Богу помолитись. Уляна зібралась і покликала до себе свого п'ятирічного сина. Вона обняла його, приголубила й наказувала:

- Я нескоро повернуся, мій сину, бо багато маю справ, то ти хати не кидай та далеко не бігай! Я з базару пряника принесу.

Микола пообіцяв матері бути чемним і дуже зрадів, що зможе з товаришами побігати. Ще мати не встигла й з хати вийти, як він зачинив двері ззовні на патик і побіг до товаришів. Коли мати хотіла вийти з хати, побачила, що її замкнули, а за дитиною й слід застиг. Вона зрозуміла своє становище: стукати в двері - надаремне, хата від хати далеко, ніхто не почує. Перемучилась вона до вечора, передумала свої гіркі думи. Згадала, що завтра ні з чого буде й хліба спекти, не купила ж бо борошна сьогодні на базарі...

Тільки надвечір хтось ішов мимо хати і визволив знеможену й розлючену жінку. А тут і Микола, набігавшись, прибіг до хати й зрадів, побачивши маму.

- О, мамо! Ви вже прийшли? А пряника принесли?

- Принесла, та ще й якого! - відповіла мати. - А де це ти досі бігав?

- Я щойно вийшов з хати...

Тут уже Кулішева не витримала, - бо хоч би був не брехав! - покликала його, ніби пряника дати, й вчинила над ним страшний суд. Вона зав'язала йому руки вгору і, витягнувши надвір, прив'язала до дерева і патиком била, аж сусіди чули крики й плач..."(2, 696- 697)

Цей епізод Микола Куліш проніс крізь усе своє життя й час від часу його згадував. Свої враження від дитинства Микола Куліш лаконічно узагальнив у широко відомій автобіографії 1921 року. "Детские годы прошли в крайней нужде, иногда в нищете. (Автобіографію написано російською мовою - Я.Г.).

Отец, безлошадный крестьянин, большую часть жизни прослужил в помещичьих экономиях в качестве чернорабочего й у богатых мужиков поденщиком. Всю горесть подневольной жизни старался заглушить водкой. Мать, родом из Полтавской губернии, еще девушкой пришла в Тавриду на заработки к помещикам.

До народной школьы, чуть не пятилетним мальчиком, меня уже нанимали богатьіе мужики пастухом свиней й телят, то нянькой, то погонщиком лошадей й проч." (З , 354).

Спочатку Микола навчався у церковно-парафіяльній школі. Він виявився здібним учнем. Добрі люди є в будь-які часи і за будь-яких режимів. Були вони і в рідному селі М.Куліша. Чаплинська інтелігенція вирішила допомогти обдарованому хлопцеві. Вона зібрала кошти - близько ста карбованців - для того, щоб він міг продовжити здобувати освіту, й Миколу зарахували до Олешківського міського училища.

В Олешках Куліш також виділявся у навчанні серед своїх товаришів. Проте його стосунки з керівництвом училища складалися важко. Микола за вдачею був різким, відвертим, рішучим, гострим на язик підлітком, мав значний вплив на ровесників. Навколо нього групувались критично мислячі у