Роки застою як час руйнації моральних цінностей у суспільстві

Споконвічно наш народ прагнув до свободи. Століттями воював з ворогами за свою волю, мріяв про неї, будучи закріпаченим, боровся за неї, будучи поневоленим. Увійшовши до складу Радянського Союзу, український народ думав, що збереже свою свободу.

Але не так діялось, як мріялось. Українці в мирний час втратили духовну свободу. Та чи тільки українці...

У мирний час, коли немає відкритого антагонізму, поняття "Свобода" сприймається досить абстрактно. Фізична неволя завжди більш помітна, ніж духовна. Шлях до фізичної свободи завжди супроводжується кров'ю, смертю, руйнуванням. Але шлях до свободи духовної не менш кривавий, а смерть духовна навряд чи легша за фізичну. Скільки людей було страчено в радянські часи за їхні судження і переконання, за їхні правдиві думки. А скільки було загублено душ тих, що ставали гвинтиками в могутній всепідкоряючій машині тоталітаризму, забуваючи при цьому загальнолюдську мораль та істинні вічні цінності.

Українські письменники 60—70 років минулого століття — часу застою в житті Радянського Союзу, почали виступати проти абстракції поняття "Свобода", створюючи в своїх творах образи людей, вільних у своєму виборі, у своїх судженнях і переконаннях, людей, які розуміють, що є справжніми цінностями людського життя. На жаль, більшість цих творів або чекали свого часу, або були вилучені з літературного процесу, а їхні автори зазнали переслідувань за те, що прагнули свободи слова.

Про найвищі цінності життя — свободу і людяність — ідеться в романі Олеся Гончара "Собор", що був заборонений більше двадцяти років. І це не дивно. Бо хіба могла сподобатися тогочасним ідеологам правда про кар'єризм деяких офіційних осіб, риси яких уособлює у собі персонаж роману Володька Лобода? У романі конфлікт розгортається навколо собору, побудованого у вісімнадцятому столітті, після зруйнування Запорізької Січі, козаками на згадку про них. Цей собор уособлює у собі духовне начало українського народу. Саме у ставленні до нього .розкривається внутрішній світ героїв твору. Володька Лобода, людина духовно бідна, на відчуває краси собору, не розуміє його внутрішньої сили і хоче зруйнувати цю величну споруду. Саме з ініціативи подібних йому руйнувалися видатні пам'ятки архітектури, знищувались родючі ґрунти, осушувались повноводні річки. Дивлячись на красу дніпровських плавнів, Володька виношує руйнівну ідею: "Затопити або, навпаки, осушити?" Про Лободу і таких як він у романі сказано: "Не Архімед, не Галілей — чиновник іде по світу, він задає тон... Так, так, великий чиновник двадцятого століття. Ейнштейн ніщо порівняно з ним. Той робить відкриття, а цей вирішує. Кнопки натискає. Кладе резолюцію на твоїй долі.". Духовно ниций, він насміхається над тими, що "стояли і вік молилися" б на цей собор.

Скільки "соборів" — символів духовного багатства народу — було винищено, зруйновано, стоптано, пригнічено в роки сталінізму, в роки застою, в роки руйнації моральних цінностей у суспільстві, в роки забуття і втрати почуття справжніх вартостей людського буття. Де взялося стільки лобів, щоб зруйнувати стільки соборів, щоб заборонити "Собор", щоб заарештувати Стуса і вкоротити життя Симоненкові? Сподіваюсь., вони більше не будуть нами правити.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать