Життя дається один раз

Старий дідусь посадив дерево і був дуже веселий. Чому? Адже сам він і тіні не дочекався від цього дерева. А для нього важливе те, що колись від цієї тіні матиме насолоду онук. А це вже для діда плід, те, що він залишить після себе для людини.

Варто жити, щоб на землі залишити слід глибший, помітніший, щоб залишилася твоя справа, ніби дуб тисячолітній.

... І їм було дано життя. Несправедливо коротке: 47 — Шевченкові, Грінченкові, Стусу, 49 — Коцюбинському, 42 — Лесі Українці, 38 — Грабовському, 49 — Тютюнникові і зовсім мало — 28 — Симоненкові.

Вони живуть серед нас, вони не вмерли, а тільки зробили крок у безсмертя.

Т. Г. Шевченко. Бог дав талант і поета, і художника, і драматурга. Жив би у розкоші й славі. Не знав би десятирічного заслання і муштри. Так ні! Будив народ від тяжкого сну, прагнув запалити іскру протесту, ненависті до жорстоких гнобителів, будив приспану царизмом соціальну і національну гідність українського народу. Заслання і каторга не вбили революційного духу поета. Повернувшись із заслання, Тарас Григорович з пристрастю і запалом закликав народ до боротьби з царизмом:



...А щоб збудить

хиренну волю, треба миром,

громадою обух сталить,

та добре вигострить сокиру

Та й заходиться вже будить.



"Я не нездужаю, нівроку..."



Усе життя Т. Г. Шевченка — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати шлях до світлого майбутнього, допомогти люду повірити в свої сили.

Ліна Костенко. "Я — жниця поденна", — сама визначилася поетеса. Поезія і правда — дві сфери творчої лабораторії Костенко. Візьми поезію — і залиш правду. Тоді б не впало на тебе покарання, тебе відірвали, затиснули, сховали від народу. Мати двох дітей не мала майже ніяких засобів до існування. І все ж таки не зламалась — творила! Своїй поезії і правді в житті служила до останку.

Василь Стус. Роздвоюватись і лицемірити, писати одне, а тишком вірити в інше Стус не вмів. І це визначило його життя і творчу долю. Два арешти і 20 років таборів — такою була плата за прагнення бути собою. Але жоден рядок вірша не містить каяття чи нарікання. А в листі до матері писав: "...Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі".

Доля... Вона дала тобі життя вигнанця і в'язня. Але ти вирішив лягти в землю зерном з надією прорости в серцях краян добрим паростком, підняти для них ту духов ну планку, якої вони мусять сягнути, вирости "з личаків, із шаровар, з курної хати", щоб бути гідним називатися сином "своєї України-матері" ("Сто років, як сконала Січ").

Навіть своєю смертю ти, Стусе, повернувся в Україну. Твій талант, твій високий дух не покидав її ніколи.

Так прожили своє життя ці геніальні митці і звичайні люди. Не плакали, не скиглили, не каялись. Вірили в життя, в людину, в свою рідну землю. Залишили свою справу, ніби дуб тисячолітній.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать