Наші духовні провідники (книга в нашому житті)

Я не пам'ятаю своєї першої книги; здається, вони завжди були поруч зі мною. І коли я, ще не вміючи читати, розмальовувала їх сторінки, і коли по декілька разів на день бігала у сусідню дитячу бібліотеку. Я трепетно люблю книги: нові, що пахнуть друкарською фарбою; старі, зачитані і клеєні-переклеєні, які бережуть тепло долонь своїх читачів.
Книги - морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна.
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить, -
писав з пошаною Іван Франко.
У мене навіть існує власний ритуал знайомства з книгою. Спочатку я беру її в руки, долоні звикають до неї: гладять обкладинку, проходять легким дотиком по сторінках. Я наче чекаю: чи відповість книжка і мені своєю довірою та увагою, чи відверто розкриє мені свої таємниці? Дивно, але іноді серце залишається німим, жодного поруху не відчуваю. "Не моє", - щось підказує мені, і я чесно відкладаю книжку вбік.
Та частіше на мій дотик книга відгукується радістю, неначе просить: "Візьми мене! Я тобі розповім так багато цікавого! Повір, ми станемо добрими друзями!" Я починаю хвилюватися, щось тремтить у душі, сповненій радісним передчуттям.
Нарешті я розгортаю книгу - і поринаю у світ, який вона розкриває переді мною. З цієї самої хвилини мені вже важко зупинитися, обірвати читання, закрити книгу недочитаною. Ясна річ, коли вона велика за обсягом, коли щось треба терміново зробити, я з сумом залишаю читання: тут нічого не вдієш. Тоді, здається, десь у потаємних куточках душі ворушиться несподіваний докір і сором перед книгою, наче обірвав розмову з уважним і розумним другом, живою людиною, яка, перейнявшись твоїми турботами, давала тобі найкращу пораду.
Так, я інакше не можу сказати про книгу, бо вона - завжди мій справжній друг. Друг, який навчить, підкаже, допоможе розібратися у важких ситуаціях (а як же їх зараз у мене багато). Мій духовний провідник розрадить мене в сумі, розповість мені про життя інших людей, покличе в захоплюючу подорож у інші часи і в інші країни. Хай немає у мого друга рук і ніг, хай не відчуваю я його фізичної сили, але та сила мудрості, духовної величі, якою він ділиться зі мною, не може рівнятися ні з чим.
Тому я переконана, що найбільша сила, яку дають книги, - це той духовний потенціал, котрий стає стрижнем усього життя людини, його роздумів та вчинків. Кажучи коротко, книги творять людину, навчаючи її мудрості й доброти.
...Та, на жаль, я помічаю, що люди читають все менше і менше книжок. Чому? Невже нецікаво? Так, книжку потіснили телеекран і комп'ютер. Так, книга на прилавках інколи несусвітньо дорога. Так, складні економічні умови відвертають увагу потенційних читачів, котрі мають приділяти багато часу здобуванню їжі, далеко не духовної.
Але книги чекають. Вони стоять у крамницях, на бібліотечних полицях і смиренно чекають на нас, читачів, своїх друзів. їм є про що нам розповісти, чому навчити. Вони будуть терпляче зберігати свої таємниці, щоб одного разу радісно віддати їх нам. їм вистачить терпіння чекати на цю щасливу мить. А чи вистачить нашого життя...
Хліб і книжка. Вічні дві святині,
Що лежать поважно на столі,
Стверджуючи мудрість дум людини,
Безкінечність щедрості землі
(К. Кулієв).

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать