Моє ставлення до української мови

Українська мова є мовою українського народу, отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. Я вважаю своїм священним обов'язком вивчати українську мову, бо народився і живу в Україні.
Для кожного з нас рідна мова - це дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури. Весь світ віддає шану геніальним майстрам українського слова Тарасові Шевченку та Іванові Франку. Далеко за межами України відомі твори Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Олеся Гончара та інших. Рідна мова донесла до нас геніальні творіння Мольєра, Шекспіра, Гюго, Гете, Бернса, Міцкевича, нею перекладають усе найкраще, що створено людством.
Мову треба оберігати від калічення. Якщо уважно прислухатись, то навколо можна почути немало слів-перевертнів, що живуть поза всякими законами. Не можна вживати словесних покручів та діалектизмів ("ходьом", "тудою", замість ходім, туди тощо.) Іноді вимовляють "техніка"... або "радіво", "калідор", "прахтіка"... Бідні слова! Маючи високе призначення - бути засобом спілкування, вести народ до верховин культури, вони в той же час стають супутниками недбалості у мові і безкультур'я.
Кожен з нас повинен добре знати рідну мову, а це означає: для висловлення своїх думок слід добирати найточніші слова, не спотворювати їх неправильною вимовою, не засмічувати своєї мови нелітературними висловами, а також словами з місцевої говірки, не вживаними в літературній мові, бо це може призвести до непорозуміння, про що свідчить такий приклад.
Юні туристи з Київщини подорожували у Карпатах. Одного разу в горах у них закінчилася вода. Усіх мучила спрага. Йшли мовчки один за одним, шукаючи гірського джерела. Яка була велика радість, коли туристи набрели на лісорубів і зразу ж попросили напитися.
Літній гуцул відповів: "Води не суть". Хлопці і дівчата посідали і почали чекати, поки принесуть води, але її не приносили.
Найнетерплячіша з дівчат запитала:
- Коли ж принесуть воду?
Старий відповів: "Але ж води не суть!"
У розмову встряв молодий лісоруб.
- У нас води немає, а по-нашому, по-гуцульському, кажуть - "не суть". І провів туристів до джерела.
Так тільки літературна мова дала змогу порозумітися жителям різних місцевостей України.
Отже, ставитися до вивчення рідної мови треба серйозно, і я це добре розумію, бо: "Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема", - писав В.М. Сосюра.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать