Уподобали качки... калюжу (твір-опис місцевості)

Січень цього року видався відносно теплим, вологим, безсніжним. Різдво ми зустрічали з дощем. Та й Святки не обіцяли змін у погоді. Правда, одного разу вночі випав легкий сніг, ртутний стовпчик термометра опустився до мінус чотирьох. Ми вже зраділи: нарешті зима! "Час і лижі готувати", — як завжди невчасно радів тато. Вдень за кілька годин усе змінилося: земля знову оголилася, почав мрячити дрібний набридливий дощ. Добре хоч вітру не було. А потім дощ полив з такою силою, що ми два дні не виходили з дому.

І ось напередодні Хрещення дощ ніби взяв перепочинок. Ми скористалися благодатною погодою і поїхали за традицією в одне з найзаповідніших місць Харкова — у Саржин Яр. Там навіть у негоду красиво. Я люблю місце, де від мінерального джерела тече гомінкий струмок. Його береги одягнуті в каміння. Дно чисте, вода прозора. Там навіть створено штучні перекати. Ось і виходить, що на одних ділянках Яру вода в струмку тече повільно, а на інших — прискорюється. Через струмок перекинуто добротні містки, і коли я гуляю по таких містках, мені подобається переходити з одного бережка на інший. Що розповісти про ці бережки? Вони затишні, тут можна побачити реліктові дерева. Тополі ніби відступаються одна від одної, а ось берези ростуть купою. Вони ніби уклоняються цьому диву-струмочку. Восени, під час листопаду, струмок несе легкі різнобарвні кораблики — листя тополь, беріз, кленів. По бережках люблять сидіти ситі голуби — їх тут підгодовують відвідувачі Саржина Яра. Іноді голуби цілими зграями сідають у струмок на мілководді і хлюпаються. Навіть зараз, у січні, голуби не зрадили свою звичку. Але вони не можуть суперничати з великими мешканцями цього водоймища — качками.

До того як покинути Саржин Яр, перед останнім містком, струмок розливається, створюючи невелике озерце. Ось у цьому озерці качок видимо-невидимо. Я люблю дивитися, як качки пірнають. Вони занурюються у воду майже вертикально, над гладдю залишаються тільки хвіст і червоні лапки. Іноді качки на цілий день кудись зникають, а потім також несподівано з'являються на звичному місці. Я навчився відрізняти самку від самця. У самця яскраво-зелена голова і шия, білий комірець, цегляно-коричневі груди. Оперення тулуба і крил з яскравим зеленувато-блакитним відтінком. Сіре вбрання самки набагато скромніше.

І ось коли вперше після Святочних сильних дощів ми прийшли до Саржиного Яру, качок в озері не побачили.. Доведеться хліб і насіння віддати голубам. Але своє рішення за мить змінили. На великій галявині, навпроти струмка, у кільці старих дерев ми побачили величезну калюжу, яку створила негода. І що ви гадаєте? У цій калюжі плавало понад два десятки качок. Чому вони змінили кришталеве озерце на каламутну, нехай і глибоку, калюжу, невідомо. Але качки плавали поважно, наче господарі тимчасового водоймища, іноді сварилися і крякали, привертаючи увагу людей. У цю калюжу люди кидали їжу качкам. Качки ніби знехотя підпливали до угощення, ласували. Над ними кружляли голуби. Раптом уся голубина рать стрімголов кинулася у глиб Яру. Хтось на землю кинув велику жменю насіння. Як тут відмовитися від частування?

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать