Танок кульбаб (твір-опис на основі особистих вражень)

Трамвайна зупинка біля нашого будинку завжди була тінистою. Зупинку прикрашали гігантська тополя та декілька кленів. Саме тополя, наче шатром, накри¬вала не тільки майданчик зупинки, але й автомобільну дорогу, яка йшла пара¬лельно трамвайній колії. Очікуючи транспорт, я любив мандрувати поглядом по міцних гілках тополі. Ось я милуюся зморщеним сірим стовбуром. Коли йде дощ, я майже притуляюся до нього, і жодна крапля не впаде на мене. Проте по роз¬ломах кори біжить кришталева водиця. Під час дощу стовбур тополі стає чорним. Крона тополі рятує тих, хто чекає трамвай, й у спеку.

Я почав мандрувати поглядом по тополі з підніжжя стовбура. Я підіймаю очі вище й вище. Ось бачу, як копошаться серед темного листя горобці. Ось сорока всілася майже на самісіньку верхівку. Вона нагадує мені флюгер. Подовгу погляд затримується на листях. Вони великі, блискучі. Здається, що дорожній пил не зміг доторкнутися до цієї краси.

Одного разу на стовбурі тополі я побачив попередження міської влади не на¬ближатися до дерева, не стояти надто близько, бо можливий обвал старих гілок. Треба сказати, що тополя час від часу кидала дрібні гілки. Та люди особливо цим не переймалися. Прочитавши попередження, я почав уважно роздивлятися крону. І раптом наче вперше побачив "лисі" гілки. Вони були товсті, білі, бо без кори. Я зрозумів: попередження мало сенс.

Деякий час я не користувався трамваєм. А коли прийшов на зупинку після тривалої відсутності, то не впізнав місцевості. Тополі не було і сліду. Погляд притягував гігантський пень. Очікуючи трамвая, на нього сідали люди. Здава¬лося, зупинка осиротіла. Минули осінь, зима. Пень то вкривався снігом, і тоді він нагадував якогось білого хижака; то на ньому стрибали сороки і не розу¬міли, куди поділася тополя. А навесні наша зупинка знову здивувала. Навколо пня почали водити танок кульбаби. "Дивіться, яка краса!" — вигукнув хтось, дивлячись на це диво. При сонячному світлі це було неймовірно прекрасне ви¬довище. У золотому кільці був пень. Можна було побачити над квітками ме¬теликів, якихось комах. На пні з поважним видом сиділи горобці, і здавалося, що вони, як і люди, милувалися кульбабами. Проте ті, хто очікував трамвай, вже не сідали на пень. Люди боялися пошкодити рослини, такі тендітні, такі зворушливі.

І навіть коли кульбаби відцвіли і пухнасті кулі оточили пень, люди також ми¬лувалися вже срібним кільцем.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать