Загубився в морі кіт (твір-розповідь з власного досвіду)

Ви бачили коли-небудь в морі кота, що плаває? Відповідь ясна: ні, не бачили, бо кіт ніколи не наблизиться до водоймища: кіт і вода — речі несумісні. Його навіть у домашню ванну не заманиш. А тут ціле морс!

А справа стояла так. У липні ми відпочивали в чарівному місті Росії на березі Каспійського моря. Місто, де ми провели незабутні дні, так і називається: Каспійськ. З одного боку його захищають величні Кавказькі гори, з іншого — морс. У Каспійську нема будинків-велетнів. Кожен будинок скромний, але у вікнах стільки сонця, що мимоволі заплющуєш очі, коли йдеш повз тієї чи іншої споруди. А скільки на вулицях квітів! Які екзотичні рослини! Це місто — свято. Ополудні Каспійськ сповнений співами цикад. Сонце палить неймовірно, а вони співають. Пляжі в цей час порожніють, під таким сонцем залишаються лише сміливці.

Під час відпустки ми уподобали один із диких пляжів. Людей там було обмаль. Цей пляж надійно захищають від руйнівної сили моря кам'яні глиби. У кожного з нас був свій улюблений камінь. Мій нагадував сідло. Сидячи на каменях, ми невідривно дивилися на море. На невеличкій глибині поблизу пропливали риб'ячі ватаги — це були мальки. Часто море вирувало, обливаючи тих, хто сидів на каменях.

Того ранку море хвилювалося. На поверхні плавали якісь рослини, поліетиленові мішечки, що змило з пляжів під час нічного шторму. І раптом я побачила на береговій хвилі якийсь предмет золотистого кольору. Що це? Я пильніше придивилася і зрозуміла: це був кіт. Правда, не справжній, а гумовий, іграшковий. Я давно вже не граюся такими іграшками, але мені так шкода стало цього гумового кота, що я попросила батька витягти його з води. Одначе виконати моє бажання було нелегко: кіт то злітав на хвилі вгору, то зникав під водою. Хвиля могла викинути плавця на камені або унести в море. Мій батько не злякався морських загроз ─ і ось кіт у мене в руках.

Звідки ж ти приплив? Чий ти? Як тебе звуть? На пляжі не було дітей, кому я могла б віддати знахідку, і я вирішила залишити кота собі. Кіт посміхався. На його кумедній мордочці наче сяяли здивовані оченята, чітко виділялися вії. Брови трохи підняті, наче у людини. На шийці кота червоніє краватка. Між вухами — рожева троянда.

Я дала котикові ім'я — Парабола. Він повернувся зі мною у наше сухопутне місто після відпустки. Зараз він із почесного місця на моєму письмовому столі нагадує про минулі літні канікули.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать