Вчинок, яким я пишаюся (твір-роздум)

Наш двір оточують будинки ще довоєнних років. Двір великий, у ньому багато старих дерев, що піднімаються над дахами чотирьох- і п'ятиповерхових будинків. Недавно засохлу тополю, що, як кажуть старожили, була посаджена одразу після війни, спиляли. Одне з дерев посередині двору саме звалилося. Мешканці вирішили упорядкувати свій двір: посадити молоді деревця, розбити квітники біля під'їздів. У вихідні упорядкуванням двору займалися і старі й малі. Мій дідусь і тато вкопували лавочки; з ЖЕКа привезли устаткування для дитячого майданчика, ми разом з його працівниками установлювали гойдалки, грибки, шведську стінку. Поставили також найпростіші снаряди для гімнастики. Але мені дуже хотілося зробити щось самому. Вдома ми вирішили, що добре було б посадити своє сімейне дерево. Мама сказала: "Нехай це буде берізка". Але де взяти саджанець?



Нам сказали, що саджанець можна купити просто в ЖЕКу, але там пояснили, що його можуть дати й безкоштовно, якщо наша родина погодиться посадити не одне деревце, а декілька. Адже в обов'язки ЖЕКа входить стежити не тільки за схоронністю будинків, але й за озелененням дворів.



Ми погодилися посадити кілька дерев. Я копав лунки, носив воду. Пройшло кілька місяців, берізки прийнялися, і ми доглядали за ними, стежили за тим, щоб їх не зламали. Біля одного дерева навіть укопали табличку, де сказано, що берізки знаходяться під охороною родини Петренко.



Я пишаюся тим, що ми зробили добру справу для себе і для людей.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать