Чому я хочу стати адвокатом (Твір-роздум) №1

Вибір професії — це важливо. Адже це твоя майбутня робота, щоденна праця. І якою вона буде (не лише в матеріальному плані), залежить від того, правильно ти обереш свою стежину чи ні. '



Я хочу стати юристом. Не знаю, як складеться моя подальша доля — чи зможу вступити до юридичної академії... Але прагнути буду. Бо у мене є друг Антон, котрий тричі складав іспити, і йому нарешті пощастило —він став студентом Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого. Зараз вчиться на адвоката.



Антонів вибір і приклад — то не єдине, що вплинуло на моє рішення у виборі професії. Ще — повість І. Франка "Перехресні стежки". Дуже люблю цей твір. Коли прочитав, зрозумів: це — моє. Я теж хочу займатись юриспруденцією, вивчати і знати закони, роз'яснювати їх і допомагати людям. Тобто моя мета — бути освіченою людиною, мати престижну і корисну роботу. Звичайно ж — і нормальну зарплату, якої б вистачило на життя: сьогодні це питання особливо гостро постає перед випускниками. Тому говорити вголос про зарплату ще в школі вважаю правильним — не кожного батьки можуть утримувати до старості. Я живу з мамою і хочу бути допомогою їй на старість. І вже не маю сумнівів — я буду адвокатом. Як Євгеній Рафалович у "Перехресних стежках".



Заробітна плата -- не самоціль. Адже для мене важливо, чим зайнятись. Іван Франко наче відповів на мої питання, підказав, куди йти, де прикласти свої сили і знання. "Ах, як багато праці потрібно!" — цим коротким реченням Євгенія Рафаловича письменник визначив мій вибір професії.



Справді, як багато потрібно працювати, щоб сьогоднішня наша Україна підвелась у повний ріст, забула про злидні, вийшла з економічної кризи.



А люди наші, прекрасні наші люди, теж заслуговують на кращу долю. Мені здається, що саме знання в галузі правовій можуть допомогти багатьом звестися на ноги, розібратися і визначитися, як жити далі. Не хочеться бачити свій народ темним і безграмотним, як це було в повісті Франка. Згадаймо епізод, коли Євгеній) зустрічає на лісовій дорозі старого селянина, що заблукав у лісі. "Хто вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?" — ці слова Рафаловича беру собі за життєве кредо. Допомагати людям, бути їм корисним, отримувати гроші як матеріальну оцінку моєї роботи і (головне!) людську вдячність як вияв чесно виконаного обов'язку — ось що я хочу. Моральне задоволення від щоденної праці — то найвища зарплата, котра не вимірюється грошовими одиницями.



Євгенія Рафаловича любили селяни - - до нього йшли, його питали, його слухали, йому вірили.



Маю надію теж стати таким адвокатом.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать