Наодинці з природою, або Прощання з Осінню (твір-опис)

Як прекрасно йти тоненькою стрічечкою стежини і, забуваючи про все, розчинятися у величній красі лісу! Він начебто розкриває для тебе свої обійми, і ти завмираєш у німому подиві.
Тиша захоплює тебе. Ти стоїш нерухомо, немов чекаєш на щось. Але от налітає вітер, і все відразу оживає. Прокидаються дерева, скидають із себе сонячне листя — листи Осені і Лісу. Ти чекав їх так довго! Перебираючи кожний листок, нарешті знаходиш лист, адресований тільки тобі.
Про що думає Ліс? Про що мріє? Вдивляючись у жовтогарячі прожилки Кленового листа, можна про все довідатися: Ліс пише тобі про Літо із сонцем, що сміється, і солов'їні трелі, про весну з її першими квітами, журавлями і квітучими деревами. Про чарівницю-зиму, що незабаром прийде, накриє Ліс своїм сніжним килимом, і він заблищить на сонці.
Поки ж Ліс живе в Осені і радіє кожній миті, незважаючи, що плинуть дні, місяці... І Осінь змінюється. Вона дедалі частіше сумує та плаче осіннім дощем.
А як чудово сидіти в лісі під ялинкою і спостерігати за сріблистими краплями! Дощ наповнює ліс неповторною свіжістю. Тобі зовсім не сумно, навпаки — ти радієш, коли раптом бачиш маленькі різнобарвні гриби, що непомітно з'явилися під деревом.
Твоя душа злітає високо до небес. І це почуття польоту ти ховаєш глибоко в серці, щоб донести його до наступної Осені, а може, щоб пронести через усе життя...

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать