Підтримайте або спростуйте думку: «Якщо ти усміхнешся світові — він відповість усмішкою» (Я. Райніс)

Дивися, навколо ти бачиш цей світ?

Це світ, що наповнює радістю груди!

І хмари злітають за нами услід,

Злітають охоплені мрією люди...

Дивися, ти бачиш проміння ясне?

Воно охопило тебе до безтями.

Ти бачиш? Навколо сміється усе,

Увесь ясний світ радіє із нами...



Ці віршовані рядки народилися, щойно я побачила слова Я. Райніс, у яких просто й логічно висловлено той погляд на людське життя, яким я намагаюся керуватися у власному бутті. Чому саме таким поглядом? Тому що глибоко переконана: радість, добро, щастя, гармонія в цьому світі з'являються лише тоді, коли ми самі намагаємося робити перший крок у напрямку їх творення. А найпростішим кроком на шляху їх досягнення є посмішка, яку ми даруємо один одному. Просто так даруємо, бо розуміємо, що все в цьому світі залежить від нашої доброї волі створити кращий, більш усміхнений світ.

Моя переконаність у цьому ґрунтується на вірі в «закон Усесвіту», існування якого доводять психологи й дослідники паранормальних явищ. Вони стверджують, що людина здатна посилати до космосу так званий «сигнал свого бажання». Отож, коли хтось дуже бажає щось отримати, він спрямовує у світ (космос) потік своєї волі, й у результаті ця енергія повертається до нього. Скажімо, якщо людина бажає здоров'я — вона його отримує, якщо щастя — ось воно, якщо прагне посмішки ближнього — ця посмішка обов'язково з'явиться. Отже, ми здатні змінювати цей світ за власним бажанням, але для цього завжди маємо самі робити перший крок: тому лише за умови, що хтось першим усміхнеться, він може сподіватися у відповідь на «усмішку світу».

Існування цієї залежності, названої «законом Усесвіту», для мене очевидна річ, у чому я неодноразово переконувалася на власному досвіді. Принагідно ж розповім лише про один такий випадок. Якось мені треба було терміново (бо вчителька вже давно чекала) забрати на пошті бандероль, де були важливі матеріали, необхідні для написання роботи в Малій академії наук. Я вирішила це зробити вранці перед школою. Однак, вилетівши з дому в поспіху, я забула документи, за якими мала б отримати цю бандероль, а часу вже не вистачало повертатися назад додому. І тут я згадала про «закон Усесвіту»: я забажала дуже — дуже, щоб мені все вдалося... І воно так і сталося: коли я прийшла на пошту, жінка за стійкою спочатку не хотіла й слухати мене, але врешті-решт таки віддала це цінне для мене послання. Вона усміхалася... І я знала, що ця усмішка і її добрий жест (без документів віддати бандероль) — це результат... моєї усмішки й доброї волі — бажання.

Моя упевненість в існуванні залежності між нашою здатністю усміхатися світу й «усмішкою світу» до нас підтримується й тим, що цілком очевидним є існування іншої залежності — протилежної: якщо ти по — злому дивишся на людей і світ, то й вони скоріш за все «недолюблюватимуть» тебе. Переконливою ілюстрацією такої ситуації для мене є змальована Лесею Українкою в драмі — феєрії «Лісова пісня» картина «помсти» цього світу злій і підступній селянці Килині. Те, що ця жінка отримала у відповідь на свою недоброту, цілком закономірна реакція Усесвіту.

Отже, мої міркування, здається, цілком переконливо доводять, що в цьому світі все взаємопов'язано: усмішка породжує усмішку, зло може породити лише зло, а відтак кожен має керуватися у своєму житті лише доброю волею, бо лише вона є запорукою добра, щастя, гармонії.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать