Краса в імені твоїм

Людина не отримує ім'я від батьків випадково. Щось у цьому звичаї вибору імені для дитини є загадкове, таємниче й красиве. Чи то це йде від вибору за церковними святцями, коли ім'я прив'язується до дня якогось святого і ним нарікають дитину, а далі цей святий стає ангелом — охоронцем; чи то від довгого обговорення в колі рідних і спільного рішення назвати дитину тим чи іншим іменем, особливо в пам'ять славетних предків.

Мене звати Олександром. У перекладі з грецької мови це ім'я означає «захисник людей». Це древнє ім'я, помандрувавши по світу, прийшло до нас в Україну, захопивши з мандрів усі можливі форми: від французів — Саша, від росіян — Шура, а що вже казати про те, як українці люблять це ймення: Сашко, Санько, Саня, Сашура, Шурик, Шурко, Олексаша, і суто українське — Олесь, Лесь, Лель. Вдома мене називають Лесем, а друзі — Сашком. За звуковим складом ці імена здаються простими, але щось у них звучить таке первісне, старожитнє, узяте ще з язичницьких часів, і разом з тим є щось лагідне і ніжне у звучанні.

Я пишаюся тим, що такі ж імена мали видатні воїни — полководці Олександр Македонський, Олександр Невський; відомі письменники Лесь Мартович, Олександр Олесь, Олександр Довженко, Олесь Гончар, театральний діяч Лесь Курбас, сучасний співак Олександр Пономарьов і багато інших. Ці люди не заплямували свого імені. І це для мене як естафета: не зганьбити свого імені, зробити щось добре в житті й передати нащадкам якщо не ім'я, то хоча б добру пам'ять про нього.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать