Мова землі (мій обов'язок перед природою)

Земля прокидається щороку від сну. Здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. Тоді настає справжня весна. А ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «Бережіть мене, я багата, я родюча. Піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. Доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. Поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». Я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. Обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати.

Моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. Сьогодні ми цю святість утратили. Ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. І ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики викидають свої недопалки.

Рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. Сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. Ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать