Неоромантизм поезії Олени Теліги

Романтизм як літературна течія виник на початку ХІХ сторіччя, але відновився через сто років у оновленій формі -неоромантизму. З самого початку головними темами романтизму були протиставлення мрії і дійсності, буденного та героїчного, надзвичайного. Романтики зображу вали виняткові, особливі характери, що розкривалися у надзвичайних обставинах, але якщо власне романтизм часто грішив відривом від дійсності, прагненням зобразити екзотичні й навіть фантастичні ситуації, змальовані химерними, контрастними і яскравими фарбами, представники неоромантизму описували тими ж засобами дійсність першої половини ХХ століття, насичену реальними революційними перетвореннями, війнами, боротьбою. Великі, надзвичайні події відбувалися на очах поетів і письменників, їх не треба було переносити в потойбічний світ, історичне минуле або у далекі країни. Більше того - значна частина митців безпосередньо брала участь у боротьбі, а не лише оспівувала борців, що, природно, створювало реалістичність через справжнє знання теми.
Початок будь-якої історичної буремної доби мимоволі пробуджував у людях мрії і надію, вимагав не лише раціонального, а й емоційного трактування того, що відбувалося. Але, крім більшої наближеності до дійсності, неоромантизм мав ще одну суттєву відмінність від течії-попередника: політичне зумовлення, що розкидало естетично близьких митців по різних таборах - "революційної романтики", що ідейно грунтувалася на своєрідному месіанізмі світової пролетарської революції, та неоромантизму національно-визвольної боротьби, що набув розквіту трохи пізніше: напередодні й під час Другої світової війни.
Особливе місце посідає у цьому напрямі "Празька школа" українських письменників, учасниками якої були такі яскраві митці, як Євген Маланюк, Олекса Стефанович, Юрій Драган, Олег Ольжич, Юрій Липа та Олена Теліга. Неоромантичні засади підсилювалися у цієї групи синтезом символістичних, імпресіоністичних і реалістичних засобів поетичного творення.
Творчість О. Теліги вирізнялася серед творчості інших представників "Празької школи" особливою темою, яку можна назвати "кохання і боротьба", або "чоловік і жінка у боротьбі".
Цей мотив виник не випадково: його покликала до життя біографія самої Олени Теліги. Ця жінка, що у дитинстві не знала навіть української мови, після одруження стала одним з видатних діячів українського національно-визвольного підпілля і загинула у боротьбі з німецьким фашизмом. Хто сказав, що великі почуття лишилися у сивій давнині? Кохання привело О. Телігу до боротьби, та залишилося в її творчості назавжди.
Її вірші мають автобіографічний елемент, але не зводяться до автобіографії. Скоріше це розмірковування над ролями чоловіків і жінок, що пристали до боротьби, які, на думку О. Телігі, не однакові:
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись.
Інакше кажучи, на її думку, призначення жінки - морально підтримувати чоловіків-борців, надихати їх на боротьбу, а вже потім брати у ній участь особисто, бо саме життя не дозволяє із спокійною совістю обмежуватися господарством і звичними "жіночими обов'язками":
Що нам щастя солодких звичок
У незмінних обіймах дому -
Може завтра вже нас відкличе
Канонада грізного грому.
Чоловіки мають бути першими, їхня справа - відкривати нові шляхи й ставати до бою, бути першопрохідцями боротьби, подавати приклад. Та це не означає, що жінки лишаються пасивними:
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть -
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
Отже, розмежування ролей, але водночас і єдність в ім'я спільної ідеї - визволення Батьківщини. Боротьба майже така сама, але й інша: в ній менше жорстокості, більше жертовності та натхнення, менше крові та більше мрії, романтики у кращому значенні цього слова, більше світла. Цим, насамперед, і приваблює поезія Олени Теліги: чуттєва, емоційна, але позбавлена манірності та "зітхань даремних". Не кожен здатен зберегти гуманність у вирі боротьби, але Телізі це вдалося.
А душа вклоняється просторам,
І землі за світлу радість - жить!
Мабуть, саме така боротьба, надзавданням якої є не лише величні здійснення, а життя, прекрасне і світле, гідна того, щоб існувати у душах людей. Тому не треба забувати, звертаючись до поезії національно-визвольної боротьби, про вірші Олени Теліги, як про гуманність, збережену в часи непримиримості й вимушеної жорстокості. Ніколи не варто забувати про світло і радість життя.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать