Три правди в оповідання І.О. Буніна «Сни Чанга»

Прочитавши це оповідання, хтось може поставити запитання: «Навіщо Бунін пише про життя Чанга і капітана, його хазяїна?» Начебто передбачаючи це питання, письменник дає відповідь на нього вже в перших рядках: « чи не однаково, про кого говорити? Заслуговує цього кожний з тих, хто живе на землі». Оповідання «Сни Чанга» написане у 1916 році, коли вік письменника наближався до сорока. До цього часу Бунін встиг стільки пережити, перечути, прочитати і побачити, що цього вистачило б на кілька життів. Він не утомлювався від нових життєвих вражень, від зустрічей і подорожей. Його тягли мудрість століть, краса світу, досягнення людської культури. Особливо сильний вплив зробила на письменника подорож на острів Цейлон і читання книг про навчання Будди. Безсумнівно, це наклало відбиток і на бунінську прозу того періоду. У ній сполучаються ліричні, філософські мотиви і у той же час відчуваються трагічні, темні і жагучі нотки. Людина – це загадка, – переконаний письменник, – а характер її осягти неможливо». От перед нами головні герої оповідання – капітан і його вірний друг Чанг. Шість років вони були нерозлучні, ділили горе і радість. Зараз вони переживають не кращі часи: «За шість років Чанг із капітаном стали старими, хоча капітанові ще й сорока немає, і доля їх грубо перемінилася. По морях вони вже не плавають – живуть «на березі… у вузькій і досить похмурій вулиці, на горищі п’ятиповерхового будинку… Потовк у Чанга з капітаном низький, кімната велика і холодна.

У ній завжди, крім того, сутінно: два вікна, пробиті в похилому стіні-даху, невеликі і круглі, нагадують корабельні. Між вікнами стоїть щось типу комода, а в стіни ліворуч старе залізне ліжко – от і все убрання цього нудного житла…». Убогість, злиденність, болісні спогади про минуле, існування на грані між сном і дійсністю – така тепер життя капітана і Чанга. І не дивно, що капітан щиро переконаний у тім, що існує лише одна правда на світі – зла і низька. «Ти подивися навкруги, – говорить він, – ти тільки згадай всіх тих, що щодня бачимо ми з тобою в пивний, у кав’ярні, на вулиці! Друг мій, я бачив всю земну кулю – життя скрізь таке! Все це неправда і дурниця, чим нібито живуть люди: немає в них ні Бога, ні совісті, ні розумної мети існування, ні любові, ні дружби, ні чесності, – немає навіть простої жалості. Життя – нудний, зимовий день у брудному шинку, не більше…». Його життєвим переконанням стала «правда єврея Іова, правда мудреця з невідомого племені Екклезіаста»:

«Пам’ятай, людина, з юності твоєї ті важкі дні і роки, про яких ти будеш говорити: немає мені задоволення в них!». Однак у минулому було місце і іншій правді в житті капітана. Просто тоді він був щасливий. «Він знову став розповідати Чангу про те, що… є у нього, у капітана, по-перше, квартира, по-друге, красуня дружина і, по-третє, чудесна дочка, і що він, капітан, все ж таки дуже щаслива людина». Здавалося, увесь світ йому підвладний, а кохання робить цей світ чарівним, яскравим, чудовим. Однак і в цей час відвідують капітана думки про даремність усього земного, про неміцність людського щастя, про Шляхи всього сущого, «якому не повинне противитися ніщо суще».
У кожній людини своя доля, свій життєвий шлях, згорнути з якого небезпечно та і неможливо. Чи не тому так склалося життя капітана, що він спробував змінити свій шлях? «Вже дуже я жадібний до щастя і вуж дуже часто збиваюся», – говорить він. Капітан – людина, душа якого обпалена любов’ю. Сила його почуття така велика, що увесь світ для нього втілився в коханій жінці. Капітана самого лякає це – хіба можна кохати так сильно? Чи можна вірити в кохання або це обман? Адже закоханого ніхто не здатний переконати в тім, що кохана їм людина може не відчувати відповідного почуття. Так і живе капітан, переживаючи то захват і радість любові, то мучачись тривогою і підозрами: «Не буде, Чанг, любити нас із тобою ця жінка! Є, брат, жіночі душі, які вічно нудяться якоюсь сумною спрагою любові і які від цього від самого ніколи і нікого не люблять». Ревнощі і сумніви зробили свою справу. Подальше життя капітана перетворилося в ланцюг катастроф і трагедій. Отут і пияцтво, і загибель пароплава по його провині, і постріл у дружину. Нарешті він опинився на дні життя – без засобів, без гарного житла, а поруч тільки його вірний друг, рудий пес Чанг. Так капітан і помирає – розчарований, отримавши поразку у сутичці з життям, щиро переконаний, що світом править зло. Це його правда. Здавалося б, все ясно – існують у світі дві правди. Одна затверджує, що скрізь панують несправедливість, підлість і обман. Відповідно до іншої – життя прекрасне і дивне. Однак саме Чангу було призначено довідатися третю правду.. Ту саму, котра пройшла повз його друга капітана.

Ця правда – Любов. Але не та любов, що обпалила душу капітана, зіпсувала його життя. У цій новій Любові немає місця сумнівам і обдурю. Осяяння наступає в той момент, коли після смерті капітана самотній і всіма забутий Чанг знаходить нового друга і хазяїна-художника: «…і очі їх, повні сліз, зустрічаються в такій любові один одному, що вся істота Чанга беззвучно кричить усьому світу: ах, ні, немає – є на землі ще якась, мені невідома, третя правда!». Важко визначити словами, що таке ця третя правда. Але разом з кошлатим мудрецем Чангом ми почуваємо, що у світі повинна панувати тільки вона. Можливо, ми ніколи до кінця не зрозуміємо її, але з її приходом у дім підуть із життя горе, негоди, жорстокість і неправда. «У світі цьому повинна бути тільки одна правда, – третя, – а яка вона – про те знає той останній Хазяїн, до якого вже незабаром повинен вернутися і Чанг», Цю думку І. О. Бунін підтвердив такими словами: «Як ні смутно в цьому незрозумілому світі, але він все ж таки прекрасний…».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать