Глибина поетичного миру С. О. Єсеніна

Сергій Єсенін. У самім звучанні цього імені чутна співучість, музика рідних роздоль, краса народу, що створив такого поета. Важко назвати іншого поета, чия творчість так хвилювала б кожного, хто занурював у бездонну глибину й свіжість його віршів. Важко писати про поезію Єсеніна: мова міркувань наполегливо перебивається поетичними рядками. Єсенін говорив, що його лірика живе любов’ю до батьківщини й почуття батьківщини – основне в його творчості. Вірші поета смутні, як смутна було селянське життя. Єсенін ріс серед роздолля природи, і вона навчила його любити красу навколишнього світу. Ранні вірші поета звучать як визнання в любові до рідної природи, прагненні розчинитися в ній. У природі він бачить джерело натхнення:

Віршів моїх смуток
Кормил я резедою й м’ятою…
З раннього років поетові запали в душу народні сказання, приказки, загадки. У цьому було його щастя як поета. Народна творчість зміцнила пісенну основу лірики Єсеніна:

Народився я з піснями, у трав’яній ковдрі…

Життя й творчість Єсеніна були складні й суперечливі, воно міг помилятися й робити помилки. Обдивляючись його шлях, ми бачимо, що Єсенін був скрізь вірний собі в головному – у прагненні осягти складну долю свого народу. Суперечливість Єсеніна найбільше драматично позначається в його роздумах про майбутнє села. Поет не може відмовитися від миру звичних образів і подань, що доріг особливо тим, що в ньому жили десятки попередніх поколінь. Він любовно поетизує прикмети рідної сторони:

Світло місяця, таємничий, і довгий, Плачуть верби, шепотять тополі, Але ніхто під оклик журавлиний Не розлюбить отчі поля. Вторгнення в сільські простори міської цивілізації відбивається поетом як прихід ворожого залізного гостя. У своїй творчості Єсенін намічає шляхи рішення проблем, які ще недавно здавалися йому безвихідними.
В “Листі до діда” він говорить про незаперечну перевагу техніки “сталевого коня”. Серцеві пристрасті поета міняються. Він не хоче залишатися в минулому росіянці села – жебраку й “безвихідному”, і в останні роки творчості міняється відношення Єсеніна до сучасного села. Поет відмовляється оспівувати старе село:

Польова Росія!
Досить Волочитися сохою по полях…
В останні роки Єсенін всі частіше вертається до думки про природу, бачачи в ній не тільки могутній засіб перетворення життя, але й моральну основу життя. Поет радий відчути себе рядовим трудівником, потрібним людям:

Що ж, дайте косу, я вам покаджу,
Я чи вам не свійський, я чи вам не близький,
Пам’яттю села я чи не дорожу?
У поезії Єсеніна часто звучить мотив смутку, жалю про збіглу молодість, розтрачених силах. У його віршах відбилися й особисті переживання, і складний час, у яке жив поет. І все-таки, незважаючи на почуття сумуй, що пронизує багато віршів поета, вони не звучать песимістично: їх зігріває віра в щиросердечні сили людини. Ці вірші Єсеніна співзвучні пушкінським рядкам “Сум миючи світла”. Поет відчуває фатальну невпинність часу: “Все пройде, як з білих яблунь дим”.

Любовна лірика займає значне місце в поетичній спадщині Єсеніна. Радість зустрічі, туга розлуки, смуток – різноманітні переживання поета. Але тема любові зближається в його віршах з головної темою – темою Батьківщини. Автор “Перських мотивів” переконується в неміцності щастя вдалині від рідного краю. І головною героїнею циклу стає далека Росія: Як би не був гарний Шираз, Він не краще рязанських роздоль. Сучасники згадували, що Єсенін мав незвичайну особисту чарівність, а його вірші – магічною силою. Будь-який співрозмовник знаходив у Єсеніні, його творчості що-небудь своє, прийнятне й улюблене, і в цьому таємниця такого потужного впливу його віршів. Ми можемо говорити сьогодні не тільки про світову популярність поезії Єсеніна, але й світовому її значенні. Всі нові й нові покоління прилучаються до Єсеніна, осягаючи глибину його поетичного миру. Справедливі слова Н. Тихонова: “Єсенін – це вічне”.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать