Запах минулого часу

Твір по оповіданню І. О. Буніна «Антоновські яблука». Враження від відвідування І. Буніним маєтку свого брата лягли в основу і стали головним мотивом оповідання «Антоновські яблука». Добуток заслужено вважається вершиною творчості письменника. Оповідання неодноразово перероблялося, синтаксичні періоди скорочувалися, убиралися деякі подробиці, що характеризують дворянсько-садибний світ, що йде у минуле, вигострювалися фрази. Оповідання відкривається описом ранньої погожої осені. «Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя і – запах антонівських яблук, запах меду і осінньої свіжості. Повітря так чисте, точно його зовсім немає, по всьому саду лунають голоси і скрип возів… І прохолодну тишу ранку порушує тільки сите квоктання дроздів на коралових горобинах у хащі саду…». Автор з неприхованим замилуванням описує осінь у селі, даючи не тільки пейзажні, але і портретні замальовки. Письменник порівнює уклад дворянського життя з багатим мужицьким перебуванням на прикладі садиби своєї тітки.

У неї в будинку, до речі, ще відчувалося кріпосне право в тім, як мужики знімали шапки перед панами. Виразний опис інтер’єра садиби, насичений деталями – сині і лілові стекла у вікнах, старі меблі цінної деревини з інкрустаціями, дзеркала у вузьких і кручених золотих рамах… «Гаснучий дух поміщиків» підтримує полювання. Автор згадує «обряд» полювання в будинку свого шурина Арсенія Семеновича. Журячись про те, що дворянські садиби вмирають, оповідач дивується, наскільки швидко проходить цей процес. «Ці дні були так недавно, а меж тим мені здається, що з тих пор пройшло ледве не ціле століття… Настає царство дрібнопомісних, збіднілих до жебрання. Але гарне й це злидарське дрібнопомісне життя!». Читаючи «Антоновські яблука» переконуєшся в тім, наскільки виразна бунінська проза. Немов сам відчуваєш запах яблук, житньої соломи, запашний дим багаття, бачиш багряне полум’я, що палає в куренях, гігантські тіні, що рухаються по землі. От перед нами картина, написана дивно яскравими і соковитими мазками: «На ранній зорі, коли ще кричать півні і по-чорному димляться хати, розгорнеш, бувало, вікно в прохолодний сад, наповнений лілуватим туманом, крізь який яскраво блищить подекуди ранкове сонце, і не стерпиш – велиш скоріше сідлати коня, а сам побіжиш умиватися на ставок. Дрібне листя майже все облетіло із прибережних лозин…». І. Бунін однаково гостро і тонко бачить усе: і погожу ранню осінь, і середнєруське літо, і похмуру зиму. Російський пейзаж з його скромною соромливою красою знайшов у ньому свого співака. Цим описам, звичайно ж, допомагає прекрасне володіння словом, тонке почуття рідної мови. Проза І. Буніна має ритм і внутрішню мелодію, як вірші і музика.

«Мова Буніна проста, майже скупа, чиста і мальовнича, – писав К. Г. Паустовський. – Але разом з тим вона незвичайно багата в образному і звуковому відношеннях – від кімвального співу до дзенькоту джерельної води, від розміряної стриманості до інтонацій дивно ніжних, від легкого наспіву до біблійних викриттів, що гримлять, а від них – до чіткої, разючої мови орловських селян».
В оповіданні Буніна поетичне бачення світу не вступає у протиріччя з життєвою реальністю. У ньому ми зустрічаємося з багатьма людьми, портрети яких написані з різкістю, що часом приголомшує силою. От проходять перед нашим поглядом селяни – жваві «дівки-однодворки», «панські» у своїх гарних і грубих, дикунських костюмах», «хлопчиська у білій, замашній сорочці», старі – «…високий, великий і білий як лунь», що розорилися поміщики… Це Росія, що йде у минуле. Час цих людей проходить. Бунін з ніжною ностальгією пише про них, яких любив всім серцем. Цей час для нього пахнув антонівськими яблуками.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать