“Архіпелаги” О. І. Солженицина

В останні роки ми одержали можливість познайомиться з багатьма добутками, від яких вольовим рішенням комуністичних ідеологів були насильно відлучені. Нам стали доступні добутки В. Гроссмана, Г. Владикова, В. Набокова, В. Максимова, В. Войновича й багатьох інших письменників. Серед цього потоку імен і блискучих добутків виділяється ім’я А. И. Солженицина, лауреата Нобелівської премії, нині здорового класика нашої літератури. Уже публікація в 60-х роках в “Новому світі” повести А. И. Солженицина “Один день Івана Денисовича” зробила теперішню сенсацію в суспільстві. Іван Денисович – простий росіянин людина, один з багатьох, і в його долі, як у краплі води, відбилася доля багатьох мільйонів таких же жертв нелюдської тоталітарної машини радянської держави. Спочатку Солженицин дав своєї повісті назва “Гу -854″. Такий був табірний номер героя (до речі, табірний номер самого Солженицина “Гу-282″). Уже однією назвою повести Солженицин змушував думку читача рухатися в напрямку, зворотному колективному пафосу знеособлювання.

У повісті Солженицина багато трагічних подробиць табірного життя, які самому письменникові знайомі були не просто. Перед читачем проходять різні герої, розвертаються різні долі, несхожі характери. Ця повість – не скарга, а спокійне й глибоко зважене зображення трагедії народу. Здоровий розум і внутрішня твердість Івана Денисовича викликають мимовільну повагу й симпатію. Ми почуваємо: на цього роботягу можна покластися й він може навчити. Дослідження табірної теми було продовжено А. И. Солженициним у монументальній праці “Архіпелаг ГУЛАК”. Письменник працював над цим добутком протягом довгого років, копітко збираючи свідчення очевидців, спогаду, Документи, що проливають світло на історію виникнення й функціонування системи репресивних органів у нашій країні. У цій книзі немає; ніякого вимислу, вона базується тільки на документах, і в цьому її сила.

Прочитавши “Архіпелаг ГУЛАК”, не можна залишитися байдужим, не можна продовжувати жити як і раніше, безпомічно розводячи руками й потураючи офіційної неправди, виправдуючи власне боягузтво тим, що, мол, часи такі. Історична повість А. Солженицина – це, насамперед, заклик до нашої совісті. “Архіпелаг ГУЛАК” – книга великого звільнення духу, пам’ятник всім жертвам, про “чистоту” яким ніяк не спорять колишні кремлівські вершителі доль. Ні, ніколи не убожіла російська земля праведниками, людьми із загостреною совістю й почуттям людського достоїнства. Солженицин вірить у внутрішню силу російського народу. От його невелике оповідання “Матренин двір”. Важка, подібна до фатального випробування доля, безпросвітне життя – от про що це оповідання. Але за трагічними обставинами знову встає непохитний характер простій росіянці жінки, сильної духом і непохитної у своєму правдошукацтві . Правда в Солженицина – це, у першу чергу, совість, прагнення будь-що-будь “жити не по лиси”. Сьогодні, коли начебто б прийшла довгоочікувана воля, коли кожний одержав можливість висловлювати власну думку, цей заклик не втратив своєї актуальності.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать