Жіночі образи в романі М. Лєрмонтова «Герой нашого часу»

Чи спадало вам на думку, обговорюючи характер та вчинки Григорія Олександровича Печоріна, героя свого часу, подивитися на жіночі образи в романі не як на зло; що робить образ головного героя більш яскравим та повним, (і як на самостійне явище — теж героїнь часу? А чому б ні? Я, звичайно, маю на увазі не екзотичну Белу чи нарисовий образ ундини з «Тамані», а зовсім реальних жінок певного класу — княжну Мері та Віру Ліговську. Це неабиякі натури хоч би тому, що звернули увагу на Печоріна, щиро покохали його й могли б навіть пов’язати з ним життя. Вони розумні й душевні та емоційні й — головне! — сміливо-відверті у словах і вчинках, можуть йти поруч із Печоріним у щасті та горі. Ми зустрічаємо їх тільки в одній частішн роману — повісті «Княжна Мері», але ж ця повість центральна.

Ось молода вродлива дівчина з однієї з кращих родин столиці — княжна Мері. Її соціальний та фінансовий стан, а головне — освіта, не зовсім дівоча, викохали характер незалежний, сміливий та самолюбний. Зробивши звичайну послугу пораненому Грушницькому, вона по-дитячому озирнеться на світ. Образившись на Печоріна, що перекупив килим, вона по-юнацьки «збирає проти нього ополчення». Але як рішуче, з яким почуттям гідності звучнії, її слова: «Ви хочете, щоб я перша освідчилась Вам у коханні?»

Ми бачимо перед собою людину з певними життєвими принципами, яка зможе й упрохані матір переступити будь-які умовності, що в банальному розумінні суспільства складають подружнє щастя, й уможливити щастя коханого за будь-яких випробувань. Із останнього діалогу Печоріна з її матір’ю, ми розуміємо, що Мері хвилюється про причини незавидного становища героя, про його заслання , але все ж таки, відкидаючи це, чекає на його освідчення — вірніше, відповіді на її освідчення.

Чи бачить Печорін неординарність, майбутню вірність цієї жіночої натури, чи симпатизує їй? Гадаю, що так. Пам’ятаєте, як протягом кількох хвилин він шукав у своєму серці «хоч краплини любові до милої Мері». Але на знак глибокої поваги до неї він зробить так, щоб їхнє розставання стало для неї менш болючим: виставить себе не в кращому світлі, запропонує Мері його зневажати. Навіть і тоді, боляче вражена в саме серце, Мері не опуститься до дрібної помсти — не кривитиме душею, скидаючи коханого з учорашнього п’єдесталу поваги й любові, а відповість чесно: замість «зневажаю» — «ненавиджу». І ми, читачі, після цього проникнемося до неї ще більшою повагою та симпатією.

Віра Ліговська — образ більш ескізний, намальований кількома яскравими штрихами. Ми бачимо перед собою жінку, у якої почуття, емоції весь час борються з розумом. Взявши шлюб із старим князем заради сина, вона зраджуватиме чоловіка з Печоріним. Злякавшись за долю Печоріна на дуелі, вона видасть своєю поведінкою власні почуття, поставивши на карту і родинний спокій, і повагу чоловіка до неї, і саме майбутнє. Мабуть, вона передчуває сумне розставання з Печоріним, роман без щасливої розв’язки, але нічого не може з собою вдіяти, бо щиро йде назустріч коханню, не укладаючи ніяких угод, не оцінюючи наслідків поривів власної душі й серця.

Такі різні й за віком, і за вдачею, княжна Мері і Віра Ліговська схожі в одному — у відвертості почуттів та вчинків і у вірності першому коханню. Можливо, саме таку героїню свого часу мріяв зустріти на своєму життєвому шляху Лєрмонтов…

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать