Моє відношення до Ленському

У романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” представлений ще один тип парубка 20-х рр. XIX в. – юний поет-романтик Володимир Ленський. У Ленським Пушкін зобразив характер, зовсім протилежний характеру Онєгіна, відвернений і зовсім далекий дійсності. Це було, на думку В. Г. Бєлінського, зовсім нове явище. Ленський молодий, йому всього вісімнадцять років. Він талановитий поет, лірик, переконання його самі передові: шляхетні мрії про волю народу. Але, незважаючи на своє досить солідне по того часу утворення (він навчався в університеті в Німеччині, у Геттінгені), Ленський, як теперішній романтик, не тільки зовсім не знає життя, але й не прагне довідатися її. Вивчення дійсності йому заміняє беззвітна, але непохитна віра в його романтичні ідеали: високу дружбу, вічну, ідеальну любов. Коли він у житті зустрічає протиріччя своїм ідеалам, то приходить у зневіру, у розпач і виливає свої почуття в елегійних віршах або ж, як людина незвичайно гаряч і рішучий, відразу пускається на самі необдумані дії. Так, під враженням своїх припущень, далеких від дійсності, “киплячи ворожнечею нетерплячої” до свого вчорашнього друга, Ленський стає під кулю холодного й байдужого Онєгіна.

Мені жаль цього наївного, палкого й безрозсудного юнака, адже це шляхетний, душевно чиста людина, повний “вільнолюбних надій”, спраги праці, знань. Ленський, до того ж, талановитий поет.



Але подальше його життя, залишися він у живих, мені неясна. Він міг рівною мірою стати відомим письменником або ж помалу перетворитися в обивателя, ледачого пана, розчарованого циніка. Досить різку характеристику Ленському дає В. Г. Бєлінський. “Люди, подібні Ленському, пише критик, – при всіх їхніх незаперечних достоїнствах, негарні тим, що вони або перероджуються в доконаних філістерів, або, якщо збережуть назавжди свій первісний тип, робляться цими застарілими містиками й мрійниками, які так само неприємні, як і старі ідеальні діви, і які більше вороги всякого прогресу, ніж люди просто, без претензій, вульгарні. Словом, це тепер самі нестерпні, порожні й вульгарні люди”. Прочитавши роман, мимоволі думаєш: “Ну чому люди шляхетні, з високими вимогами до життя, тонко й сильно почувають, завжди нещасні?” Вони або гинуть, як Ленський, або продовжують жити зі спустошеною душею, без надії на щастя, як Онєгін і Тетяна. Знаходити задоволення в боротьбі заради високої мети вони не можуть по своєму вихованню й положенню, а построїть особисте життя їм заважають помилки, які вони усвідомлюють занадто пізно, щоб виправити. Сам поет показує, що у фатальних помилках винуваті не стільки самі герої, скільки середовище, що сформувало їхні характери. Це смутне втримання в ненормальності всього життєвого укладу, неможливості теперішнього щастя в існуючому суспільстві, зображеному в романі, неминуче приводить читача до думки про необхідність боротьби із кріпосницьким самодержавним ладом.



Цю боротьбу вели декабристи, сам Пушкін, а пізніше – революціонери-демократи. І роман “Євгеній Онєгін” допомагав і допомагає цій здавна, що ведеться боротьбі, кращих людей за щастя всього людства.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать