Пейзаж у ліриці Б. Пастернака

Пейзаж – незмінна частина практично всієї поезії. Сам Маяковський, зневажливо відгукнувся у своїй автобіографії про природу, згодом схилився перед нею «віршований». Російська поезія трьох століть не мислима без пейзажу. Різними поетами описи картин природи використовувалися у різних цілях, кожний з них вкладав свій, особливий зміст у цю тему. Новою стороною обертається пейзаж і в ліриці Пастернака. Не можна сказати, що більша частина віршів Б. Пастернака по жанру своєму – пейзажні. У його ліриці практично немає чисто «пейзажних» добутків. Однак багато з назв його віршів начебто відсилають нас до цього виду поезії: «Осінь», «Серпень», «Зимова ніч», «У лісі», «Липнева гроза». Для розуміння подібного роду невідповідності потрібно добре знати, чим була природа для Пастернака. Основні теми поезії автора – кохання, творчість, природа – не існують у його віршах роздільно. Вони переплітаються і зливаються воєдино через цілісний авторський підхід до світу. У світі живе все, що в ньому є, природа, таким чином, нічим від інших елементів світобудови не відрізняється. Так, їй властива більша дещиця життєвої сили, але вона не унікальна щодо цього:

І сади, і ставки, і огорожі,
І киплячими білими криками Всесвіт –
Лише страсті розряди,
Людським серцем накопиченої.
Тим самим затверджується повна єдність, подоба всіх форм життя. У їхньому ряді і має бути природа. Звідси випливає місце і призначення пейзажу у лірикці Пастернака. У нього все не так, як у майстра віршованого пейзажу Тютчева. Останньому доводилося доводити, що «не те, що мнете ви, природа… у ній є душа…». Тютчев одухотворяє природу – людським духом, він робить її паралеллю до людських страстей:

Про що ти виєш, вітер нічний?
Про що так ремствуєш безумно?..
Що значить дивний голос твій,
То глухо жалібний, те галасливий?
Тютчев гостро почуває протиборство, що таїться в природі. Крім того, саме він розширив границі природного до масштабів космічного, і це, мабуть, єдиний збіг (хоча і не випадковий) сприйняття природи у нього і у Пастернака. Для Пастернака безперечна духовність усього сущого, тому що воно існує по єдиним для всього законам любові – настільки безперечним, що дається в його творчості як щось саме собою розуміле. І не розв’язних колізій, протистоянь у нього також немає. Природа – одна з багатьох подоб життя, майже, мабуть, рівна їй, але все ж таки не повністю є тотожністю. Тому пейзаж у поезії Пастернака так ретельно і з любов’ю «перемішаний» з побутом. Він одомашнений, приручений:

Гроза у воротах! Надворі!
Перетворюючи і дуріючи,
У тьмі, у розкатах, у сріблі,
Вона біжить по галереї.
У Пастернака немає різкого протиставлення природи і міста, як, скажемо, у ліриці Єсеніна. Тим більше немає у нього і того неприйняття світу природного, котре властиво поезії Маяковського. Природа виступає у автора як потужний початок, що відновлює сили душі. Незвичайно точно і повно говорять про це наступні рядки:

На світі немає туги такої,
Котру сніг би не виліковував.
Виникає відчуття, що у Пастернака у віршах все – про природу. Майже у кожному вірші виявлена вона нам – поряд із іншим. Читаючи лірику автора, дивуєшся його специфічному баченню світу, що проявляється у його образах, порівняннях, метафорах. Предмет світу природного рівняється із предметом побуту. Ще один приклад подібного роду – порівняння шовку з льодом: «І пухкий, Як лід, тріскотів і танув крісел шовк». Такі образи у поезії Пастернака роблять скрутною відповідь на питання, наскільки той або інший вірш можна вважати «пейзажним». Іноді поет зовсім вибивається зі звичного нам сприйняття і опису пейзажу. Вірш «Вітер» написаний начебто у зовсім звичній нам по творчості інших поетів манері: за стінами будинку дує вітер. Однак він розгойдує не тільки ліс, але і долю! Тим самим будинок прирівнюється до лісу, до дерев. Порівняння з деревом знову проявляється у вірші «Сосни»:

І от, безсмертні на час,
Ми до лику сосен приєднані…
Марина Цвєтаєва колись зрівняла Пастернака з деревом, додавши, що щоб не писав поет – це завжди природа, «повернення речей у її лоно». Носієм природного початку у ліриці Пастернака виступає жінка. Її краса, природність, що таїться в ній, здатність давати життя іншим роблять жінку ближче до природи. У вірші «Любити інших – важкий хрест» героїня – із числа таких же «основ» життя, що і весна:

І принадності твоєї секрет
Розгадці життя рівносильний.
Звичайно, у поезії інших поетів пейзажні описи супроводжуються, хоча б у деяких віршах, питаннями про розвиток природи, про її початок і кінець, про місце людини в ний. Пастернак же пише:
Не треба тлумачити,
Навіщо так церемонно.
Мареною і лимоном збризнуті листя.
Почуття побожного замилування перед життям у всіх його формах не залишало Пастернака все його життя. Природа, її поетичне сприйняття і відбиття у ліриці, тобто те, що ми розуміємо під словом «пейзаж», становлять один з основних мотивів його творчості. Увага поета – пильне, що не упускає ні найменших подробиць, деталей – практично в кожному його вірші звернена до прекрасного світу природи: літо і осінь, сніг і дощ, ліси і луги, гори і моря, дерева і трави оспівані ним з інтонацією радісного захвату. Пастернак не вибирає і не розділяє природу на звичну оку та екзотичну, на живу і неживу. Вона вся рівною мірою існує для нього. Вона входить у його поезію нарівні з усіма іншими родами життя і нарівні із самим поетом. Вона зціляє, вона ж стає невичерпним джерелом, причиною поезії. У Пастернака лютий – привід для того, щоб «дістати чорнила і плакати». Вона є основою і метою буття:

Я зрозумів життя мету і шаную
Ту мету, як ціль, і ця мета –
Визнати, що мені не під силу
Миритися з тим, що є квітень.
У вірші б я вніс дихання троянд,
Дихання м’яти, Лугу, осоки, косовиці,
Грози розкати.
Б. Пастернак

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать