Сатира М. Е. Салтикова-Щедріна в романі “Добродії Головлеви”

На уроках російської літератури вивчається творчість Михайла Євграфовича Салтикова-Щедріна. Прочитавши його огляд-огляд-роман-огляд “Історія одного міста” і казки цього автора, ми дивуємося сміливості й дотепності, з якими. поет показує безсовісне пограбування народу; критикує ліберальних діячів і письменників, що плазують перед владою. Знайомлячи із творами Салтикова-Щедріна, хочеться більше довідатися про його творчість. Велике враження робить роман “Добродії Головлеви”. З історії цього добутку ми довідаємося, що в його основу лягли кілька оповідань про сім’ю Головлеви, що ввійшли спочатку в цикл “Добромисні мовлення”. У романі дуже гостро критикується паразитичний клас дворян. Очами мужика, що піддається нещадної експлуатації, дивиться письменник на поміщицьку садибу й бачить у ній саму смерть, злісну. З невблаганною правдивістю малює Щедрін картину руйнування дворянської сім’ї, що відбиває занепад, розкладання, приреченість класу кріпосник-кріпосників-визискувачів-кріпосників. Весь сенс життя Головлеви полягає в корисливості, нагромадженні багатства, у боротьбі за це багатство. Вражають підозрілість, бездушна жорстокість, лицемірство, взаємна ненависть, що панують у цій сім’ї.



Діяльність Орисі Петрівни, заснована на вижиманні останніх соків з мужика, проводиться під прийменником збільшення багатства сім’ї, а фактично – тільки для ствердження особистої влади. Навіть власні діти для неї – “зайві роти”, яких потрібно годувати, на яких потрібно витрачати частину стану. Дивують спокій і безжалісність, з якими Орися Петрівна спостерігає, як розоряються й умирають в убогості її діти. І тільки наприкінці життя перед нею встало гірке питання: “И для кого я припасала! Ночей недосипала, шматка недоїдала… для кого?” Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальна залежність дітей від сваволі “мами” виховували в них облудність і догідництво.

Цими якостями особливо відрізнявся Порфирій Лев^-лев-лев-голова-лев, що одержав від інших членів сім’ї прізвиська “Іудушка” і “кровожер”. Іудушка з дитячого років зумів обплутати “доброго друга маму” павутиною неправди, підлабузництва й ще при її житті заволодів всім багатством. Створюється враження, що Іудушка Головлеви, як і Орися Петрівна, – це літературний тип, у якому з найбільшою силою сконцентровані риси хижака, паразита, лицеміра, це узагальнення пороків усього класу власників.

Іудушка Головлеви діє тільки “за законом”, тому що закони, що існували як до реформи, так і в післяреформений час, дозволяють йому безкарно висмоктувати кров з безправних селян, доводити до самогубства власних дітей, оббирати й розоряти родичів. З безсоромним лицемірством робить він підлі вчинки, супроводжуючи їхніми нудотно-солодкими словами. Обібраному до нитки братові Степанові, якого мати кормила солониною, він ласкаво говорить на прощання.



Історія сімейства Головлеви свідчила про історичну закономірність виродження дворянства. Але образ Іудушки Головлеви мав більше широке значення. Це символ усякої експлуатації й гноблення, людиноненависництва, марнослів’я й неправди. Ці риси характеру зустрічаються й у сучасних людях. Тому роман має велике повчальне значення.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать