Москва в комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”

Наприкінці зими 1824 р. по Москві поширився слух, начебто з’явилася п’єса, у якій висміяне московське вище суспільство, зображене зло й карикатурно. Автором цієї п’єси був Олександр Сергійович Грибоєдов. Талановитий російський дипломат і письменник не випадково обирає місцем дії своєї п’єси московські вітальні. Колискою автора була аристократична Москва. Москва освічена й виховала його розум і серце. Москва народна, героїчна зміцнила його любов до всього росіянина. Комедія “Горе від розуму” – суворе викриття того миру, у якому процвітають кріпосники. П’єса розходилася в списках по всій країні, але не тільки тому, що питання, підняті в ній, були неймовірно актуальними, але й тому, що комедія відрізняється дивною реалістичністю. Головна діюча особа п’єси навіть не Шацький, що, безумовно, висловлює дорогі авторові думки, а вся Москва, всі люди, що населяють неї. Спочатку образ столиці складається з портретів окремих героїв, але в третьому й четвертому актах ці портрети оживають у численних персонажах, гостях на званому обіді в будинку багатого московського пана Павла Опанасовича Фамусова.

“На всіх московські є особливий відбиток”, – говорить хазяїн будинку, що вміє давати людям влучні характеристики. Дійсно, москвичі не схожі на жителів інших міст. У монологах Шацького й Фамусова даються описи окремих людей, які позначають для читача загальні риси приналежності до “московських”.



Шацький і Фамусов говорять про різний по-різному. Фамусов – “стародавній, вірний член” Англійського клубу, що “все своє століття проплигав на балах”. Тон Шацького стає усе більше й більше суворим. Наступний, кого згадує герой п’єси, – аматор кріпосного театру, чий “будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю”, але сам він “товстий, його артисти худі”. Згадує Шацький і про прийняту в Москві системі виховання, коли батьки прагнуть набрати Дітям “учителів полки, числом побільше, ціною подешевше”. Москвичі бачать порятунок у німцях і французах, а результат – не тільки відсутність подань про національну культуру, але й дике “змішання мов: французького з нижегородським”.

Монолог Шацького розвертає перед нами колоритну галерею мешканців Москви. Але це погляд з однієї сторони. У другій дії своє подання про москвичів висловлює Фамусов. Ми бачимо поважних московських бар, яких молодь повинна вважати зразком для наслідування. Шацький викликує: “Ні, світло вуж нині не такий”, – але чи не так це? Мені здається, що розвиток дії п’єси доводить зворотне. У третій дії ми зустрічаємося з москвичами на балі у Фамусова. Основу комізму тут становить, на мій погляд, тема величезної влади московських дам.



Платон Михайлович Горич – колишній товариш Шацького потрапив під каблук своєї дружини. Княгиня Тугоуховські із шістьома дочками, стурбованими лише вдалим заміжжям, помыкают старим князем. Один із самих колоритних образів – стара московська бариня Хлистова. Напевно, думки таких баринь найбільше боїться Фамусов. Недарма останніми словами комедії є його репліка:

Ах! Боже мій! Що стане говорити Княгиня Марія Олексіївна!
Так, жіноча влада в Москві сильна.
Але Москва вже не може прожити й без таких людей, як Загорецький, що вміють прислужити всім. Значне місце в комедії займає Репетилов, що виявляє собою образ людини, здатного опошлити всяка свята справа.
І, нарешті, головні герої.
Софія – типова московська панянка, недурна, але вихована не на реаліях життя, а на французьких романах. Скалозуб – типовий аракчеєвський солдафон, людина, якого можна назвати сліпим виконавцем волі вищестоящого начальства. Але його образ не тільки комічний. Згадаємо міркування Скалозуба про кар’єру:

Досить щасливий я в товаришах моїх.
Вакансії саме відкриті;
Те старших виключать інших, Інші, дивишся, перебиті.
Фамусов – уособлення “століття минулого” у всій його вроді. Він є переконаним прихильником старих порядків, при цьому він уже досяг “ступенів відомих” і піклується хіба лише про те, щоб видати заміж дочка. Всі інші справи його зводяться до того, щоб не забути зайти “на форелі”, тому що, як він сам зізнається:

Звичай мій такий: Підписаний, так із плечей геть.
Мабуть, єдине, у чому сходяться Фамусов і Шацький, – це негативне відношення до засилля в російському дворянському середовищі закордонних мод і смаків,

Шацький на три найважливіших роки зник з російської дійсності. Але ж за ці три роки затихла післявоєнна радість. І в останньому монолозі Шацький уже кричить про ту юрбу, “у любові зрадників, у ворожнечі невтомних, оповідачів неприборканих, нескладних розумників, лукавих простаків, бабів лиховісних, старих”, що він побачив у Москві.

Не знаю, чи змінилося що-небудь у Москві після викривальних монологів Шацького. Схоже, що немає. Але можна бути впевненим, що після появи комедії “Горі від розуму” москвичі змогли по-новому глянути на все те, що їх оточувало.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать