Вид з вікна моєї кімнати. Твір-опис місцевості на основі особистих спостережень

Цього літа я по-новому подивився на свій двір. А все почалося з того, що рано-вранці мене розбудили сороки. Вони влаштували метушню у кронах старих тополь, які щільно підступають до нашого будинку. Не прокинутися було неможливо: таким різким та голосним був сорочиний крик. Голосів інших птахіи просто було не чути, хоча зазвичай у кімнату долітають цвірінькання горобціи, посвист ластівок, воркування голубів. Врешті-решт я заснув, а потім, коли двір наповнився голосами людей, я вийшов на балкон і пильно став роздивлятися такий знайомий і водночас незнайомий двір. Ось гойдалки. Влітку вони скрипіли вабливо, голосно і уривчасто, наче розповідаючи про щось своє. Неподалік від гойдалок – пісочниця. Вартими уваги є кам’яні фігури казкових героїн. Найпримітніший серед них – лікар Айболить зі своїми пацієнтами. Щоправда, Айболить постраждав від рук якогось хулігана: йому відбили кінчик носа. У центрі двору – спортивний майданчик. Він заасфальтований і обгороджений металевою сіткою. Праворуч і ліворуч поставили невеликі футбольні ворота. Влітку з ранку до вечора тут чути звуки м’яча, що котиться, удари по ньому, збуджені крики хлопців.

Я почав роздивлятися дерева, у кронах яких сварилися сороки. Скільки несхвального ми дізнаємося про них ще у ранньому дитинстві, з перших прочитаних книжок! Сорока-злодійка, лісна пліткарка… Але сорока заслуговує і па багато добрих слів. Це дуже красивий птах. Строкате біло-чорне оперення – урочисте і строге вбрання. Проте повернуся до дерев нашого двору. Придивляючись, я виявив у їхніх кронах гнізда-кулі. «Це і є житло сорок», – пояснив батько. Зовні вони складені недбало, з гілок, що стирчать в різні боки. Але всередині ретельно обмазані товстим шаром землі, глини, поверх якого птахи акуратно викладають м’яку підстилку з трави. В цій масі гілок, що колються й дряпаються, входу не знач йти. Я не знаю, чи цього літа з’явилися кулі-гнізда, вперше я побачив їх після сорочиного бунту.

Я вже сказав, що коту це гніздо неприступне. Проте сусідський кіт Степан, мабуть, не знав цього. По товстому сучкуватому стовбуру старої тополі він нерозважливо здерся доволі високо і вже майже досяг сорочиного гнізда, але, по чевидь, зрозумів, що поживитися тут йому не вдасться, і вирішив відступити. ТІ де там. Може, висота дерева його злякала, може, злізти виявилося не лід силу, але кіт почав дико репетувати, доки не захрип. На дереві Степан просидів увесь день. І весь день під деревом стояли дорослі і діти, що співчували Степанові’, але допомогти йому ніхто нічим не міг. Закінчилося все тим, що хтось із мешканців зателефонував до служби порятунку. Приїхала спеціальна машина, і рм тівники зняли з дерева нещасного кота. Довго після цього у нашому дворі рої повідали про чудесне рятування кота Степана. Розповідь обросла все новими і новими подробицями, так що зараз важко сказати, чи так усе було, чи, може, ось щось і вигадав. Але я підходжу до вікна своєї кімнати, довго дивлюся на дерево, де сидів кіт Степан, і думаю про те, що сорока може потривожити спо-кпі людини або свійської тварини, але нам не можна безцеремонно турбувати ні дерево, ні птаха.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать