Гармонія природи у вірші М. Ю. Лермонтова “Люблю я ланцюга синіх гір…”

М. Ю. Лермонтов чудово почував природу й точно міг передати свої відчуття. У вірші “Люблю я ланцюга синіх гір…” він описує барвистий захід у горах:

Ярка без світла й червона
Спливає через них місяць… або
На заході вечірній промінь
Ще горить на ребрах хмар
И поступитися все бариться він
Місяцю – похмурий небокрай…

Кожне слово вірша пронизане настроєм, образом, кольорами. А потім – прагнення, політ, стукіт копит, і завмирає подих:

Один раз при такому місяці
Я мчався на лихому коні…
…Мрячний місяць і мене,
І гриву, і хребет коня
Сребристым блиском обсипав…


Лермонтов дуже добре почував ритм життя. Людина стрімка в бажаннях, думках, діях. Але строк його життя короткий, і, вирвавшись із круговерті, можна встигнути побачити, для чого ми породжені.

…И довго так мій кінь летів…
І вкруг себе я подивився:
Усе той же степ, усе той ж місяць…


Ми крихітна частина природи, її осколок, ми не можемо приборкати неї, хоча вже й вибилися з-під материнського крила. І Лермонтов дуже тонко помітив, як місяць Здавалося, дорікала в тім, Що людина зі своїм конем Хотіла панування степів У ту ніч сперечатися з нею! У смерті немає життя, а в житті є природа, а в природі є гармонія, гармонія повинна бути в людині, і така цілісність допоможе нам побачити мир очами чудового поета Михайла Лермонтова.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать