Символiчний зв’язок образiв п’єси Антона Чехова “Вишневий сад” з рiзними часовими верствами

“Вишневий сад” була останньою i, можна сказати, пiдсумковою п’єсою
Антона Чехова. Вiн написав її незадовго до смертi, 1904 року, на
переломному стику епох, коли передчуття змiн в суспiльствi було особливо
помiтним. Напередоднi соцiального вибуху вiн як творча людина, не мiг не
вiдчувати загального настрою, непевнiсть моменту майже мимоволi
викликала потребу осмислити сучасну йому дiйснiсть з позицiй минулого й
майбутнього. Але в драматичному творi автор може передати свої думки
лише через виведенi в ньому образи. Тому персонажi “Вишневого саду”
пов’язанi з рiзними часовими верствами. У жодному iншому його творi
немає стiльки символiчного навантаження образiв, як у цiй п’єсi.

Минуле в п’єсi презентують собою Раневська й Гаєв. Як завжди, Чехов не
дiлить своїх героїв на “позитивних i негативних” – усi вони мають як
привабливi риси, так i потворнi. У цьому випадку йдеться не лише про
характеристики героїв: Чехов висвiтлює “добрi поганi” моменти доби, що
минає.

Раневська непрактична, егоїстична, вона не вмiє влаштовувати своє життя,
але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй властивi вiдчуття
прекрасного i витонченiсть. Гаєв теж морально вiльний вiд матерiальних
розрахункiв. Для цих людей iснують духовнi цiнностi, меркантильнiсть
викликає в них презирство, хоча з iншого боку ця якiсть перетворюється i
на протилежну: саме через нерозважливiсть i непрактичнiсть вони й
утрачають вишневий сад, що був для них не якимось майном, а своєрiдною
iдеєю. Минулому належить i Фiрс, пiдкреслено старий навiть за вiком. У
фiналi п’єси його, хворого, не помiтивши, забувають в будинку…

сть, а спричиненi його продажем пристрастi цiй людинi незрозумiлi.
Лопахiн – прагматик i реалiст, на думку Трофiмова вiн навiть хижак, хоча
й корисний: “ось як у розумiннi обмiну речовин потрiбен хижий звiр, що
з’їдає все, що потрапить йому на шляху, так i ти потрiбний”. Тут йдеться
не про особистiсть, швидше про соцiальну роль: у черствостi чи то в
бездушностi звинуватити Лопахiна неможливо. Вiн щиро спiвчуває колишнiй
власницi саду, намагається їй допомогти, але його свiтогляд належить до
iнших систем цiнностей i стає нездоланним бар’єром для розумiння. Вiн
хоче як краще, але змiст цього “кращого” у героїв п’єси надто рiзний, як
рiзний змiст самих епох.

У листах, пов’язаних з постановкою “Вишневого саду”, Чехов пiдкреслював,
що роль Лопахiна є центральною, “Бо це не купець у банальному
розумiннi… Це м’яка людина… порядна людина в усiх значеннях”.
Меркантильний дух сучасностi зробив Лопахiна мимо-вiльно обмеженим щодо
вiдсторонених вiд практичних справ iдей.

Символiчно, що формальна перемога не приносить Лопахiну жодного
задоволення, вiн несподiвано вiдчуває сором: “О, швидше б усе це минуло,
швидше б змiнилась наше недолуге, наше нещасливе життя”.

Iдею майбутнього втiлено у образах Петi Трофiмова й Анi. Анi лише
сiмнадцять, зрозумiло, що вона ще не встигала проявити себе вчинками,
але її свiтлi мрiї, спрямованiсть у завтрашнiй день свiдчать про ще не
реалiзований потенцiал. Так само “вiчний студент” Трофiмов теж лише
готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що й
образи цi виписанi якось контурно, вони самi по собi несуть у собi
“недовтiленiсть” майбутнього. У момент знищення саду, коли Раневська й
Гаєв у вiдчаї, а Лопахiн усвiдомлює моральний програш, молодi весело
бiжать уперед – у майбутнього власна дорога. “Добридень, нове життя!” –
звучить сповнений оптимiзму голос.

Отже, три часових верстви зiбралися навколо вишневого саду. Та нi, не
просто навколо саду. “Вся Росiя – наш сад”, – написано у Чехова. Саме за
неї й точиться боротьба мiж трьома епохами. “Вишневий сад” є твором про
кiнець старої Росiї, про прощання з минулим в очiкуваннi майбутнього. А
ще ця п’єса стала своєрiдним поетичним заповiтом “Шекспiра ХХ сторiччя”
прийдешнiм поколiнням.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать