Основнi мотиви поезiї Федора Тютчева

Тютчев – один iз найвiдомiших поетiв XIX столiття. Це столiття дало
свiтовiй поезiї чимало вiдомих росiйських поетiв (досить згадати iмена
Пушкiна та Лермонтова, Некрасова i Фета). Поза те, поезiя Тютчева
вирiзняється своєю особливою фiлософською спрямованiстю i особливим
переосмисленням тих символiв i мотивiв, котрi в цiлому були властивi
росiйськiй та й свiтовiй поезiї того перiоду в цiлому.

Одним iз основних мотивiв поезiї Тютчева став мотив крихкостi,
примарностi, оманливостi буття. Примарним в розумiннi поета є минуле,
те, чого вже немає. Але i сьогодення, оскiльки воно безперервно
рухається, теж лише примара. Символом примарностi життя у Тютчева
виступає веселка. Вона прекрасна, однак це лише видiння. Рiзко
висловлене це вiдчуття у вiршi “День i нiч”, де увесь зовнiшнiй свiт
усвiдомлюється як примарний покрив, накинутий над безоднею.

Тютчеву не чужа й характерна для романтичної фiлософiї поезiї мiстична
тема “одкровення”, “вищого пiзнання” в актi злиття людської душi з
“душею свiту” (вiрш “Проблиск”, “Видiння”). Для цiєї теми характерне
протиставлення дня як “зовнiшнього шуму” i нiчного усамiтнення як шляху
до “справжнього” пiзнання. Цей мiстичний мотив дуже поширений в
романтичнiй фiлософiї та поезiї. У Тютчева вiн позначений образом
зоряної ночi.

Є у Тютчева й iнший образ, пов’язаний з цiєю темою, – образ пiдземних
вод, глибинних джерел.

Ще один тютчевський образ, забарвлений нальотом романтичного мiстицизму,
– порив до неба. Тому ряд вiршiв поета мають своїм пiдгрунтям
протиставлення неба землi.

Природа в його поезiї
вiдiграє чiльну роль, є основним об’єктом його художнiх переживань.
Явища природи, що потрапляють у поле його зору, не рiзноманiтнi й
сприйнятi не деталiзовано. Цим Тютчев суттєво вiдрiзняється вiд
Некрасова i Фета. Поет прагне не до виявлення неповторного розмаїття
якоїсь певної картинки природи, а до передачi емоцiй, що збуджує
природа, створюючи iлюзiю перенесення у неї. При цьому поетичну думку
Тютчева викликають насамперед явища загального характеру: свiтло й
темрява, тепло i холод, шум i безмовнiсть. Традицiї цiєї лiнiї
тютчевської лiрики лежать у поезiї Батюшкова i Жуковського.

Однак поезiя Тютчева – це поезiя контрастiв. I це виявляється i в
сприйняттi та описовi природи. Свiтлому свiтовi гармонiйної насолоди
природою протиставляється в нiй похмурий свiт холоду, пiтьми. Образи
природи, пов’язанi зi стiйкими емоцiйними комплексами, визнача ють i
образну систему любовної лiрики Тютчева. Через усю його творчiсть
проходить протиставлення тихого розквiту кохання бурхливому розпалу
пристрастей. Саме образи полум’я переважають у поета в передачi любовних
пристрастей.

Таким чином, присутнiсть в поезiї Тютчева фiлософiї романтизму,
iдеалiзму, переддекадентськi мотиви, ухил до iмпресiонiзму дає пiдстави
вважати Тютчева певною мiрою попередником символiстiв у росiйськiй
поезiї. Саме в поезiї символiзму були розвинутi основнi мотиви i
тенденцiї тютчевської поезiї. Те, що у Тютчева було лише тенденцiєю, для
символiстiв стало основним принципом творчостi.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать