Ідейно-художня своєрідність роману у віршах «Євгеній Онєгін»

Роман “Євгеній Онєгін” – найбільш значний за обсягом, за охопленням життєвих подій, по різноманіттю тем та ідей твір О. С. Пушкіна. Він надзвичайно ревно захищав свою працю від нападок критиків, нетерпляче чекав виходу в світ кожної чергової глави роману, болісно реагував на те, що найближчі з його друзів – Бестужев і Рилєєв – недооцінили задуму автора і ставили “Євгенія Онєгіна” нижче “Бахчисарайського фонтану” . Пушкін відобразив у романі свій шлях від романтизму до реалізму, свій життєвий і художній пафос протверезіння.

Автор веде протягом усього роману невпинну боротьбу з переможеним класицизмом і переможцем романтизмом. Він пародіює ложноклассіческій епос і впевнено декламує свою відмову від віджилої естетики:


Благослови мій довгий працю,

О ти, епічна муза!

І, вірний посох мені вручивши,

Не дай блукати мені вскос’ і криво.

Досить. З плечей геть тягар!

Я класицизму віддав честь …


Настільки ж іронічно, але набагато тонше, пародіює Пушкін опошлення романтичну елегію: сучасники не могли без усмішки читати передсмертні вірші Ленського, заяложені епітети, штучно перебільшені почуття, набір пишномовних виразів та інтонацій дуже нагадували їм кочують з твору в твір літературні штампи:


Куди, куди ви відлетіли,

Весни моєї золоті дні?

Що день прийдешній мені готує?

Його даремно зір слідкує,

В глибокій тьмі таїться він.

Немає потреби; прав долі закон.

Впаду я, вражений стрілою,

Чи мимо пролетить вона, Все благо …


Пушкін в “Євгенії Онєгіні” бореться за народність літератури, за демократизацію російської культури, за створення мови російського суспільства, вільного від застарілої лексики і від іноземних слів, бездумно залучаємо в літературний обіг. Все це він втілює не тільки в авторських відступах, гаслах, закликах. Цією думкою пронизане увесь твір.

Пушкін вводить в сюжет образ автора, він відчуває назрілу необхідність самому розкритися у творі. Автор проникливо ділиться з читачами деталями своєї біографії, своїми життєвими спостереженнями, ідеями. Форми і теми його звернень до читача надзвичайно різноманітні: онто наближається до нього, то, відділяючись, веде його за собою, то підкреслює своє знайомство з героями роману, надаючи цим самим правдивість всьому описуваного.

Стильовий діапазон розповіді гранично широкий – від високого (“Пройшла любов,. З’явилася муза, і прояснився темний розум. Вільний, знову шукаю союзу чарівних звуків, почуттів і дум …”), пронизливо ліричного (“Я пам’ятаю море перед грозою: як я заздрив хвилях, біжучим бурхливої чергою з любов’ю лягти до її ніг! “) до гранично реалістичного (” … ще не перестали топати, сякатися, кашляти, шикати, плескати; ще зовні і всередині скрізь блищать ліхтарі … “) і по-справжньому сатиричного (” З своєю дружиною огрядною приїхав товстий Пустяков; Гвоздін, хазяїн знаменитий, власник голих мужиків … “). Поет малює реалістичну картину життя свого часу і створює образ яскравого, привабливого співрозмовника.

Постійно тримати читача в напрузі протягом усього віршового твору такого розміру А. С. Пушкіну вдалося завдяки винаходу ним нової, найдовшою строфи в російській поезії – четирнадцатістрочной “Онєгінська строфи”. У ній використані всі класичні види римування: перший чотиривірш – рима перехресна, друге – рима парна, третя – охоплює й, на закінчення, двовірш, пов’язане парним співзвуччям. Практично весь роман написаний цими строфами із суворою системою римування чотиристопним ямбом. Пушкін не дарма вибрав цей розмір: їм дуже зручно вести розповідь, він енергійний, пружно, вміщає в себе відтінки різних почуттів від ніжно-ліричного, від мрійливого і філософського роздуми до поривів гніву, обурення, до вираження іронії, сатиричного сприйняття. Настільки ж уміло Пушкін змінює ритм, інтонацію, лексику, що дозволяє відображати світ у всій його різноманітності. До того ж кожна строфа являє собою як би окрему главку. І це дає можливість поетові вільно розвивати окремі епізоди оповідання, якщо потрібно, то і відволікатися у бік, вставляти свої роздуми про той чи інший явище життя, не перериваючи основної нитки розповіді.

Пушкіну, з його досконалою технікою поетичної, багатою уявою і чарівним володінням російською мовою вдалося витримати обрану строфу протягом усього роману, аніскільки не послаблюючи напруженості сприйняття подій роману читачем. Тільки у листах головних героїв одне до одного автор розмиває кордони строф, підкреслюючи цим самим душевний порив, глибину і силу пристрасті. Пісня кріпаків дівчат, так перегукується зі сум’ятний душевним станом Тетяни, також випадає з малюнка роману. Ритм тут повільний, співучий … В іншому ж з першої строфи (“Мій дядько самих чесних правил, коли не на жарт занедужав …”) до останньої О. С. Пушкін блискуче витримав стиль і розмір розповіді. Останні рядки роману написані всі тим же енергійним ямбом:


Блаженний, хто свято життя рано

Залишив, не допивши до дна

Келиха повного вина,

Хто не дочел її роману

І раптом вмів розлучитися з ним,

Як я з Онєгіним моїм.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать