«Люди холопського звання» (за поемою Некрасова «Кому на Русі жити добре») (1)

Некрасов писав поему “Кому на Руси жить хорошо” протягом двадцяти років, збираючи матеріал для неї буквально “по слівце”. Не дивно, що цей твір став справжньою епопеєю, що відбила життя пореформеної Росії. Некрасов хотів зобразити в ній всі соціальні шари сучасної йому Росії, і завдяки вдало підібраному сюжетом автору це вдалося. У поемі ми зустрічаємо зовсім різних людей: щасливих і нещасних, бідних і заможних; бунтарів і рабів. Тема цього твору присвячена останнім. Перш ніж розповісти про “людей холопського звання”, зображених в поемі, потрібно відзначити, що це лише частина селян. Більшість же мужиків усвідомлювали жах рабської життя і не звиклися зі своїм безправним становищем, не стали холопами за переконанням.

Яків Вірний – холоп зразковий. Ображений жорстоким поміщиком, Яків у помсту кінчає життя самогубством у пана на очах. У поемі Некрасов створює і образи холопів не тільки по положенню, але й за своєю психологією. Такий і дворовий князя Переметьева, який щасливий, вилизуючи тарілки і допиваючи з чарок іноземне вино.

У князя Перемет’ева

Я був улюблений раб,

Дружина-раба улюблена … Він молиться:

Залиш мені, Господи,

Хвороба мою почесну,

По ній я дворянин!

Близькі до холопів Клім та Іпато – люди князя качатини. Один називає себе рабом негідним, а пана – князюшкой. Іншому дав оцінку сам Некрасов:

Був Клим мужик: і п’яниця,

І на руку нечистий.

Працювати не працює,

З циганами вожжается,

Бродяга, Коновал!

Серед селян зустрічаються і такі, які за гроші здатні зрадити. Таким був Єгорка Шутов. За службу в поліції його били в усіх селах, де б він не з’являвся. Висловлюючи загальну думку людей про такі хлопах, Влас, один з впливових селян, зауважує з приводу Єгорки Шутова:

Аі служба – посаду підла! ..

Гнусь людина! – Не бити його,

Так уже кого і бити?

Жадібний староста Гліб спалює заповіт про звільнення восьми тисяч душ. Розповідь про селянське гріху розповідається Ігнатієм слідом за легендою Іонушкі “Про двох великих грішників”:

Великий дворянський гріх!

Великий, а все не бути йому

Проти гріха селянського.

Гріх зрадника – найважчий:

Всі прощає Бог,

А Юдин гріх не прощається.

Ой мужик! Мужик!

Ти грішне всіх,

А за що тобі вічно маятся!

Показавши у своїй поемі чимало “людей холопського звання” серед селян, Некрасов тим самим дає зрозуміти, що кріпосне право калічить людей, робить з них або підлабузників, або гірких п’яниць, розбійників, а найгірше – зрадників. А як же реформа 1861 року? Адже вона відмінила кріпосне право. Це так, але становище народу від цього не стало краще. Залишаючись, як і раніше безправними і жебраками, селяни з усіх сил вибиваються, щоб прогодуватися … Недарма вони говорять про реформу:

Добра ти, царська грамота,

Та не про нас ти писана …

Некрасову ж бачиться таке щастя для російського народу:

Не треба мені ні срібла,

Ні золота, а дай Господь,

Щоб землякам моїм

І кожному селянинові

Жилося привільно, весело

На всій святій Русі!

На прикладі семи правдошукачів, що відправилися в дорогу в пошуках щастя, та інших персонажів Некрасов показує, що більшість селян все-таки не стало холопами. У цих людях прокидається протест проти свого жебрацького становища, і вони не змиряться з такою долею. Недарма поет написав з надією:

Рать піднімається

Незліченні,

Сила в ній позначиться

Непохитна.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать