Євгеній Онєгін і Олександр Пушкін. (3)

Пушкін працював над романом “Євгеній Онєгін” багато років, це було найулюбленіше його твір. Бєлінський назвав його “енциклопедією російського життя”. Дійсно, в цьому романі дана картина всіх верств російського суспільства. Роман був для поета, за його словами, плодом “розуму холодних спостережень і серця гірких замет”.

Образ автора в романі створюють ліричні відступи. Якщо прочитати уважніше, то можна побачити, що в ньому не один головний герой, а два: Онєгін і Пушкін. Про автора ми дізнаємося майже стільки ж, скільки і про Євгенії Онєгіні. Вони багато в чому схожі, недарма Пушкін відразу сказав про Євгена, що він “добрий мій приятель”. Пушкін про себе і про Онєгіні пише:


Страстей гру ми знали обидва;

Томила життя обох нас;

В обох серця жар згас …


Автор, як і герой, втомившись від суєти, не може в душі не зневажати людей світла, мучиться спогадами про світлу, безтурботного юності. Пушкіну подобається “різкий, охолоджений розум” Онєгіна, його невдоволення собою. Автор і його герой – це люди одного покоління і приблизно одного типу виховання: в обох були французи-гувернери, обидва провели молодість в петербурзькому світі, у них спільні знайомі і друзі. Навіть батьки їх мають схожість: батько Пушкіна, як і батько Онєгіна, “жив боргами …”. Узагальнюючи, Пушкін пише: “Ми всі вчилися потроху, чого-небудь і як-небудь, але вихованням, слава богу, у нас не дивно блиснути”. Поет відзначає і свою відмінність від Онєгіна. Онєгін не розуміє природи, автор ж мріє про тихого, спокійного життя в райському куточку, де він міг би насолоджуватися природою. Пушкін вміє радіти тому, що так набридло, остогидло Онєгіна. Для Онєгіна кохання – це “наука пристрасті ніжною”, у Пушкіна ставлення до жінок інше, йому доступна справжня пристрасть і любов. Світ Онєгіна і Пушкіна – це світ світських обідів, розкішних забав, балів. Петербурзький вищий світ автор піддає різкій критиці. Пушкіну нелегко жити, набагато важче, ніж Онєгіна. Онєгін розчарований в житті, у нього немає ні друзів, ні творчості, ні любові, ні радості, у Пушкіна все це є, але немає свободи – його висилають з Петербурга, він не належить сам собі. Онєгіна нічого не треба, і в тому його трагедія. Пушкін співчуває Тетяні, він пише: “Я так люблю Татьяну милую мою”. Через неї він вступає в суперечку з громадською думкою. В одному з ліричних відступів автор розкриває перед нами свій ідеал жінки / яка “від небес обдарована уявою бунтівним, розумом і під Леї живий, і примхливу головою, і серцем, полум’яним і ніжним”. Багато ліричні відступи поета присвячені культурному житті Росії. Закінчуючи роман, Пушкін знову звертає погляд до тих, кого любив в юності, кому залишився вірний серцем.

Якими б не були різними Пушкін і Онєгін, їх об’єднує незадоволення тим, як влаштована російська дійсність. Розумний, насмішкуватий поет був справжнім громадянином, людиною, яка не був байдужим до долі своєї країни. Онєгіна же Пушкін мріяв зробити декабристом, і в цьому позначилося всі його повага до свого героя.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать