Сенс теорії Раскольникова

У своєму соціальному, психологічному і філософському романі “Злочин і кара”, написаному в 1866 році, Федір Михайлович Достоєвський відтворив життя Росії в 60-ті роки XIX століття, коли країна переживала потужні соціальні зрушення і зміни.

Різкій критиці Достоєвський піддає буржуазну цивілізацію, яка породжує не тільки видиме зло, але й те гірше, нелюдське, що таїться в глибині людської свідомості.

Головним героєм роману є Родіон Раскольников, колишній студент, який живе в глибокій убогості без будь-якої надії на якесь поліпшення свого становища. Але, незважаючи на те що Раскольников є всього лише “маленькою людиною”, він – яскрава індивідуальність. Він розумний, наділений видатними здібностями, схильний до самоаналізу, любить ближніх.

Але злидні, з якої вже не здатний піднятися чоловік, кімната, схожа на труну, постійні крики і стогони людей – все це спричинило за собою народження теорії Раскольникова.

Він розумів: для того, щоб змінити своє життя, долю матері і сестри, треба змінити весь існуючий порядок речей. У ньому народжується почуття протесту, і він повстає проти всього світу в поодинці, за своєю, їм самим виробленої програмі.

Аналізуючи причини існуючого у світі несправедливого порядку речей, Раскольников приходить до висновку, що на світі існує два розряди людей: “матеріал”, придатний лише для відтворення собі подібних, і генії, такі як Магомет і Наполеон, які мають право жертвувати заради своїх інтересів життями інших людей, не зупиняючись при необхідності і перед злочинами.

Для того щоб позбавити світ від несправедливості і довести собі, що він не “тварюка тремтяча”, Раскольников йде на вбивство баби-процентщіци. Він одержимий ідеєю загального блага. Бажаючи зробити світ кращим, він стає вбивцею і несе покарання за вчинений злочин. Життя підносить йому урок, який полягає в моральних муках, які він випробовує після здійснення вбивства. Достоєвський досліджує свідомість і підсвідомість героя. Підсвідомість підказує героєві, що він убив не стару, а себе, свою душу. Для цього письменник вводить у текст роману сни і бачення героя.

Вчинене зло нікому не принесло користі. Після скоєння злочину герой постійно піддається і хвороби фізичної: він часто впадає в забуття, його лихоманить. Він ослаблений, часом не може навіть піднятися з ліжка. Він уже й сам усвідомлює, що даремно запевнив себе у вищій доцільності та виправданості свого “експерименту”. У цей момент він вирішується відкрити свою таємницю Сонечці Мармеладової, яка також є злочинницею, що порушила моральний закон, занапастив свою душу. Саме Соня, її жертовність, милосердя, смиренність, покірність долі зіграли провідну роль у розвінчанні теорії Раскольникова. Він усвідомлює, що його експеримент ні до чого не привів: він не реалізував себе як надлюдина.

Започаткована їм проба довела, що Наполеон і Месія в одній особі несумісні, що тиран і благодійник роду людського непоєднувані в одній особі. Його спроба привести світ до справедливості і довести собі своє високе призначення в світі людей терпить крах. При цьому терпить крах і теорія Раскольникова. Усвідомивши неправильність своїх суджень, він зізнається у вбивстві і отримає справедливе покарання, яке з’явиться для нього звільненням від моральних мук.

Родіон Раскольников, усвідомивши згубність своєї теорії, її антилюдську, антигуманну сутність, відроджується до нового життя – “втім, – каже Достоєвський, – це вже зовсім інша історія”.

Таким чином, письменник у своєму романі проводить думку, що злочин, яку б благородну мету воно не переслідувало, неприпустимо в людському суспільстві, що теорія, спрямована на знищення навіть однієї людини, не має право на існування.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать