Образ Василя Тьоркіна в однойменній поемі А. Т. Твардовського

Поема О. Твардовського «Василь Тьоркін» допомагає зрозуміти справжню міру людських жертв і втрат, які були понесені на війні і про які було сказано на повний голос тільки через десятиліття після Великої Перемоги. Але книга писалася в самий розпал війни, коли перемога була далека, а на порядку денному перед читачами та героями твору стояла щоденна проблема боротьби за виживання. Саме тому автор наділяє свого головного героя безсмертям і кращими народними якостями, підкреслюючи, що він один з багатьох, такий же, як і інші герої цієї жорстокої війни.

Кожен з бійців на передовій, читаючи або слухаючи про долю Василя Тьоркіна, переймався його життєлюбством і життєстійкістю, які в першооснові були вірою в перемогу, в безсмертя й непереможність народу. Кожен боєць достойно на своїх плечах ніс вантаж великої відповідальності, проголошений героєм Тьоркіна:

* Гримнув рік, прийшла черга,
* Нині ми у відповіді
* За Росію, за народ
* І за все на світі.

У пригоди Тьоркіна присутня вигадка, що стоїть десь на кордоні полусказкі-полубилі. І характеризуючи істинність оповідань самого Тьоркіна, Твардовський не раз повертається до жартівливої сумніву – чи то правда, чи то немає в них, в цих солдатських оповіданнях. Цей прийом дозволяє автору створити образ солдата, у якому кожний читач міг впізнати себе самого. Повторюється в поемі образ «гармати до бою їдуть задом» наполегливо вказує читачеві на алегоричній сенс образної системи твору, нагадує про необхідність самому мислити над рядками цієї розповіді, який сам автор визначає як «незвичайний, може статися; дивний, може бути підчас», розкриваючи авторський підтекст фантастичного сюжету і образності:

* Суть не в тому, що рай чи з пеклом,
* Чорт чи, диявол – все одно …
* Гармати до бою їдуть задом
* Це сказано давно.

Писати книгу про війну під час війни важке випробування, але автор чітко висловлює мета написання книги «про бійця без початку, без кінця, без особливого сюжету»:

* Дай з війни прийти назад
* При перемозі над ворогом.

Хто ж він, цей герой, не сумує на війні, що супроводжує важкі життєві випробування жартом і сміхом? Просто хлопець сам собою, такий є завжди в кожній роті, кожному взводі. Особливою красою не відзначений, не високий і не малий, але «герой – героєм». Його закон – служити до терміну, його служба – праця. На війні ні дня, ні години без наказу він не живе: підйом – схопився, як цвях, є сигнал вперед – піде вперед, а буде наказ померти – помре. Він гідно проходить через все ті найтяжчі випробування, які несла війна. Він готовий захищати батьківщину перед лицем смертельної небезпеки. Навіть відчуваючи перевагу противника, солдатів вступає у рукопашний бій: «Тьоркін знав, що в цій сутичці він слабкий: не ті харчі». Німець був сильний і спритний, «гаразд скроєний, міцно зшитий», ситий, голений, береженого, відіспатися. Удар на удар: «хоч вогнем горить особа, але і німець червоною юшкою оздоблений, як яйце». Тьоркін плює кров’ю, задихається від смердюче дихання ворога, але не здається. Бравий хлопець б’ється на смерть.

Ця сутичка виглядає як древнє побоїще, коли замість тисяч билися двоє «груди на груди, що щит на щит», наче результат бою міг вирішити все. Але ця сутичка має своєрідне узагальнююче значення: такий, як ця сутичка, була вся війна з фашистськими загарбниками. Армія гітлерівців наполегливо готувалася до наступу, а для Радянської Армії і народу війна була несподіванкою. Ніхто з учорашніх школярів, студентів, селян, робітників не був готовий битися лицем до лиця з небезпечним і непередбачуваним ворогом. Але, усвідомлюючи таящуюся небезпеку, всі вони готові були битися на смерть за свою землю і свободу.

У зв’язку з цим пригадується такий епізод. Один із солдатів втратив кисет, а без нього солдат як без рук. Спостерігаючи безуспішні спроби господаря знайти свою річ, Тьоркін бере несподіване для всіх рішення. Він дарує засмучено товаришеві кисет, супроводжуючи процес дарування цієї філософської лекцією. Тьоркін вважає, що гірко втратити кисет з махоркою, прикро втратити життя,

* Але Росію, мати-стару,
* Нам втрачати не можна ніяк.

Таким же подарунком для всіх солдатів була поема О. Твардовського «Василь Тьоркін»: на прикладі відважного, сміливого, веселого, життєлюбного і безсмертного Василя Тьоркіна автор вселяв у серця, спустошені війною, віру в перемогу.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать