Антон Павлович Чехов – Людина у футлярі

Кінець XIX ст. Сільська місцевість в Росії. Село Мироносицькій. Ветеринарний лікар Іван Іванович Чімша-Гімалайський і вчитель гімназії Буркин, проохотівшісь весь день, розташовуються на нічліг у сараї старости. Буркин розповідає Іван Іванович історію вчителя грецької мови Бєлікова, з яким вони викладали в одній гімназії.

Бєліков був відомий тим, що «навіть в гарну погоду виходив у калошах і з парасолькою і неодмінно в теплому пальто на ваті». Годинники, парасолька, складаний ніж Бєлікова були покладені в чохли. Він ходив у темних окулярах, а вдома закривався на всі замки. Бєліков прагнув створити собі “футляр”, який захистив би його від «зовнішніх впливів». Ясни для нього були лише циркуляри, в яких що-небудь заборонялося. Будь-які відхилення від норми викликали в ньому сум’яття. Своїми «футлярнимі» міркуваннями він переслідував не тільки гімназію, але і все місто. Але одного разу з Бєлікова сталася дивна історія: він мало не одружився.

Трапилося, що до гімназії призначили нового вчителя історії та географії, Михайла Савича Коваленко, особи молодого, веселого, з хохлів. З ним приїхала його сестра Варенька, років тридцяти. Вона мала гарну зовнішність, висока, рум’яна, весела, без кінця співала і танцювала. Варенька зачарувала всіх в гімназії, і навіть Бєлікова. Тут і прийшла в голову думка вчителям одружити Бєлікова і Вареньку. Бєлікова стали переконувати в необхідності одружуватися. Варенька стала надавати йому «явну прихильність», а він ходив з нею гуляти і все повторював, що «шлюб річ серйозна».

Бєліков часто бував у Ковальонок і врешті-решт зробив би Вареньку пропозицію, якщо б не один випадок. Якийсь бешкетник намалював карикатуру на Бєлікова, де той був зображений з парасолькою під руку з Вареньку. Екземпляри картинки були розіслані всім вчителям. На Бєлікова це справило дуже важке враження.

Незабаром Бєліков зустрів на вулиці Ковальонок, що катаються на велосипедах. Він був украй обурений цим видовищем, оскільки, за його поняттями, вчителю гімназії та жінці їздити на велосипеді не пристало. На другий день Бєліков відправився до Коваленка «полегшити душу». Вареньку не було вдома. Брат же її, будучи людиною волелюбним, з першого дня незлюбив Бєлікова. Не стерпівши його повчань щодо катання на велосипедах, Коваленко просто спустив Бєлікова зі сходів. У цей момент в під’їзд як раз входила Варенька з двома знайомими. Побачивши що котиться сходами Бєлікова, вона дзвінко розсміялася. Думка про те, що про те, що сталося дізнається все місто, призвела Бєлікова в такий жах, що він пішов додому, ліг у ліжко і через місяць помер.

Коли він лежав у труні, вираз обличчя у нього було щасливе. Здавалося, він досяг свого ідеалу, «його поклали у футляр, з якого він вже ніколи не вийде. Ховали Бєлікова з приємним відчуттям звільнення. Але через тиждень життя потекло колишня – «втомлива, нетямуща життя, не забороненим циркуляром, але й не дозволена цілком».

Буркин закінчує розповідь. Розмірковуючи про почуте, Іван Іванич вимовляє: «А хіба те, що ми живемо в місті в задусі, у тісноті, пишемо непотрібні папери, граємо в гвинт – хіба це не футляр?»

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать