Характеристика образу Елен Безухова в романі «Війна і Мир»

У той час як П’єр йде по Москві під конвоєм французьких улан; в той час як Наташа, викинувши з підведення майно всієї родини, опускається на коліна перед пораненим князем Андрієм; в той час як з палаючою Москві скачуть солдати Мюрата і похмурий Наполеон сидить у Кремлі , – ніщо не змінилося в житті петербурзького світла, тільки «з великим запалом, ніж коли-небудь, йшла складна боротьба партій … заглушається, як завжди, трубеніем придворних трутнів». Ганна Павлівна, як завжди, влаштовує вечір – «в самий день Бородінської битви» – і патріотично дорікає тих своїх гостей, хто насмілюється їздити до французького театр. Зате графиню Елен Безухова вони люблять, тому що Елен дочка салонів.

Вона померла, графиня Елен Безухова. Дочка князя Васі лия, сестра Іполита та Анатоля, дружина П’єра. Вже самі дні, коли вирішувалася доля Росії, і багато хто за свою країну, про яку не думала Елен. Але смерть не очистила її в наших очах, тому що померла вона так само, як жила: не думаючи ні про кого, крім себе, заплутавшись у нескінченному своєму егоїзмі, і смерть її так само оточений брехнею, як життя. Через кілька місяців звільнений з полону П’єр зрадіє, дізнавшись, «що французів немає більше». Не можна радіти тому, що людини немає, він помер – і П’єр, з його загостреним почуттям совісті, відмінно знає це. і ми не можемо засудити його, овечно і померла нелюдяно.

Тому що, на думку Толстого, людину робить прекрасним не природа, а він сам, його душевні зусилля, та внутрішня духовна робота, якого не знали ні князь Василь, ні Анна Павлівна, ні Елен. Жодного разу протягом усього роману Елен не проявила нормальних людських почуттів: не злякалася, не зраділа за кого-то, нікого не пошкодувала, не журилася, не мучилась … Толстой підкреслює її «мармурові плечі», її постійну однакову усмішку – вона проходить через всю книгу не як жива жінка, а як красива статуя, тому що духовно вона мертва.

І адже, врешті-решт, Елен – з усією своєю красою – нещаслива! Це головна думка Толстого: щастя не дається від природи, його потрібно заслужити тієї духовної роботою, яку він цінує в людях, – тому щастя заслужила Наташа, а не Соня, тому ніколи не впізнала його чудова красуня Елен і скоро воно прийде до непривабливу княжні Марії .

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать