Патріотизм Тараса Бульби в однойменній повісті Гоголя

Патріотизм Тараса Бульби всепронікающ. Всепроникна і його любов до дітей. Та й взагалі до всього оточуючого він ставиться якось по-батьківськи турботливо і душевно. Чому загинув Тарас Бульба? А тому він загинув, що нагнувся за люлькою, за курильній трубочкою, і поки шукав він її в траві, «набігла раптом ватага і схопили його під могутні плечі». Взяли козака в полон, стратили, а виною події послужив його скороминущий жест, що виражав любов до неодухотворенной, здавалося б, речі. Герої Гоголя бувають рішуче закохані в речі, і з закоханістю з’являється все, що з нею пов’язано: довіру, ласка, бажання перекинутися словом (з річчю!).

Над епопеєю про Тараса Бульбу і його синів Гоголь працює довго; почав, імовірно, в 1833 році, в 1835 році «Тарас Бульба» побачив світ у складі збірки «Миргород», а сім років потому нова, розширена редакція з’явилася в зібранні творів письменника. Робота була виконана величезною, і цікаво, що, виконавши її, Гоголь, будучи досвідченим і відомим письменником, звертається до одного зі своїх друзів, М. Я. Прокоповичу, якому він доручив всі турботи про друкування своїх творів: «Будь ласка, полагодиш скрізь з такою ж свободою, як ти переправляє зошити своїх учнів ». Грунтовно переробивши текст епопеї, Гоголь з Німеччини, з-за кордону вмовляє одного виправляти епопею далі. Здатність Гоголя відчувати себе в житті наче в якомусь не знає кордонів шкільному класі виявляється тут дуже повно, і письменник готовий здійснювати переходи від учительства до учнівства, бачачи себе то за кафедрою, то за партою. Він – вчитель і учень, учень і вчитель, що розповідає людям і про їх забутих побратимах, і про світ дивовижних, одухотворених речей.

У першій редакції епопеї, в 1835 році говорилося, що «Тарас, зупинившись і нахилившись у землю», вимовив: «Стій, браття, впустив люльку!» Але потім стало розмашисто, докладніше: «Стій! випала люлька з тютюном, не хочу, щоб і люлька дісталася вражим ляхам! »І« нахилився старий отаман, і почав шукати в траві люльку з тютюном, вірну подругу на морі і на суші, в походах і дому ». Перш закоханість Тараса в річ була прихована, загублена, тепер же все мовби яскравим сонечком засвітилося: втративши одного сина, іншого, Тарас не хоче, щоб і штучка його в полон потрапляла. Його ставлення до «колисці» – чи не батьківське ставлення: Тарасові й сама річ дорога як «подругу» його ратної життя, і навіть ім’я її, назву. А воно звучить каламбурної.

Мовні каламбури у творчості Гоголя – величезна, серйозна тема. Над нею працювали і ще будуть працювати історики літератури та літературної мови. Ми ж зронивши тільки, що каламбури, гра словами пронизує «Тараса Бульбу», і в епізоді з визволені з полону трубки-«люльки» чується трохи забарвлений іронією каламбур.

«Тарас Бульба» несе на собі виразно друк двомовності. Він – на рубежі української і російської культури. Своє двомовність Гоголь усвідомлював і по-хорошому їм бравірував (навіть у цьому позначалося його уявлення про його покликання, призначення: об’єднувати, те, що початок розділятися). Передмова до першої книжки Гоголя, до збірки «Вечори …» увінчується словничок, в якому українські назви музичних інструментів, страв, танців, начиння переводяться на великоруський мову. Тут, зокрема, роз’яснюється: «Люлька – трубка». Люлька по-українськи-«люлька», по-російськи люлька – колиска. У Гоголя слово «колиска» як би трохи посміхається: воно позначає дві абсолютно різні речі: «Катерина початку качати ногою люльку, сидячи на лежанці», – йдеться в повісті «Страшна помста». Там же: «… На полицях домашній посуд і начиння; на столі хліб і сіль; висить колиска …» У колисці – дитинка, син пана Данила. А далі слово «колиска» замінюється словом «колиска», причому лежить в колисці малюк бачить перед собою … «люльку», трубку козака, осавула, прискакав на допомогу Данилові: «Скінчивши справи свої, старий осавул прийшов до колиски, і дитя, побачивши висіла на ремені у нього в срібній оправі червону люльку і Гаман з блискучим кресалом, простягнула до нього свої рученята і засміялись ». І осавул, «знімаючи з себе люльку, посміхається малюкові:« Ще колиски не відстав, а вже думає курити люльку ».

Слова насуваються одне на інше: що лежить в колисці, в колисці хлопчик грає з трубкою-«люлькою» старого осавула, образ якого, до речі, дуже схожий на образ Тараса Бульби. Грає, сміється. А що схилився над колискою-колискою козак обіцяє дитинчаті захист і допомогу (жест протягування руки тут, у «Страшній помсті», інтенсивний надзвичайно: осавул клянеться, що «летів подати руку братові Данила», але Данило загинув, не дочекавшись підмоги, а син загиблого , побачивши осавула, простягає «до його рученята»).

І Тарас схиляється над колискою-люлькою, ніби над колискою-колискою, а ідея жертовності батьківства, яка пронизує епопею, знаходить в його жесті завершення: Тарас гине, життям розплачуючись за турботливий і ніжний порив, звернений до шанувальникам, в якій йому дорого все аж до її назви, багато про що, ймовірно, що нагадує.

Закоханий, споріднене ставлення гоголівських героїв до речі – постійне властивість їхньої поведінки. Якими простаками не були вони інший раз, вони бачать світ як строкатий потік ідей. Ідеї всепронікающі. Ними наповнене все. Речі? І речі теж! Герої Гоголя відкривають в речах ідеї, і ця властивість їх мислення робить їх диваками. Вони кричущо нераціональні: чи варто було ризикувати собою заради порятунку «люльки»? Абсурд? Так, абсурд. Але цей абсурд – від свідомості священність речі, її долі, її імені. Від того, що патріотизм і Гоголя, і героїв його носить характер всепроникний: Тарас хоче врятувати і дорогу йому штучку, і слово, яким її назвали.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать