Дуель Онєгіна з Ленським

Зустріч з Тетяною, знайомство з Ленським відбуваються у Онєгіна навесні і влітку 1820 – йому вже 24 роки, він не хлопчик, а дорослий чоловік, особливо в порівнянні з вісімнадцятирічним Ленським. Не дивно тому, що він відноситься до Ленському трохи зверхньо, по-дорослому дивиться на його “юний жар і юний маячня”.

Як же безглузда і – зовні, в усякому разі, – незначна сварка Онєгіна і Ленський. І нам хочеться вірити: все ще обійдеться, друзі помиряться, Ленський одружується на своїй Ользі … Однак дуель відбудеться, хтось із друзів загине. Але хто? Навіть самому недосвідченому читачеві ясно: загине Ленський. Пушкін непомітно, поволі підготував нас до цієї думки.

Випадкова сварка – тільки привід для дуелі, а причина її, причина загибелі Ленського набагато глибше.

У сварку Онєгіна і Ленського набуває сила, яку вже не можна повернути назад, – “громадської думки”. Носій цієї сили ненависний Пушкіну більше, ніж Пустяков, Гвоздін, навіть Флянов, – ті лише нікчеми, гнобителі, хабарники, блазні, а тепер перед нами – вбивця, кат:

Зарєцький,
Отаман зграї картярів,
Глава гульвіса, трибун трактирний,
Тепер же добрий і простий
Батько сімейства холостий,
Надійний друг, поміщик мирний
І навіть чесний чоловік:
Так виправляється наш вік!

На таких людях, як Зарецький, стоїть світ Петушкових і Флянових; він – опора і законодавець цього світу, охоронець його законів і свершітель вироків. У кожному слові Пушкіна про Зарецьким дзвенить ненависть, і ми не можемо не розділяти її.

Але Онєгін! Він-то знає життя, він відмінно все розуміє. Сам каже собі, що він
Був повинен показати себе
Чи не м’ячиком звичаїв,
Не самолюбним хлопчиком, бійцем,
А мужем з честю і з розумом.

Пушкін підібрав дієслова, дуже повно змальовують стан Онєгіна: “звинувачував себе”, “був повинен”, “він міг би”, “він повинен був обеззброїти молоде серце …” Але чому всі ці дієслова стоять у минулому часі? Адже ще можна поїхати до Ленському, порозумітися, забути ворожнечу – ще не пізно … Ні, пізно! Ось думки Онєгіна:

… У цю справу
Втрутився старий дуеліст;
Він злий, він пліткар, він красномовні …
Звичайно, бути має презирство
Ціною його забавних слів,
Але шепіт, хохотня дурнів …

Так думає Онєгін. А Пушкін пояснює з болем і ненавистю:

І от уже вам суд!
Пружина честі, наш кумир!
І ось на чому крутиться світ!

Пушкін не любить нагромадження знаків оклику, але тут він вінчає ними підряд три рядки: вся його борошно, всі обурення – в цих трьох окличних знаків підряд. Ось що керує людьми: шепіт, хохотня дурнів – від цього залежить життя людини! Жахливо жити у світі, який крутиться на злий балачки …

“Наодинці з своєю душею” Онєгін все розумів. Але в тому-то й біда, що вміння залишитися наодинці зі своєю совістю, “на таємний суд себе закликавши”, і вчинити так, як велить совість, – це рідкісне вміння. Для нього потрібна мужність, якого немає у Євгена. Суддями виявляються Пустякову і Буяно-ви з їхньою низькою мораллю, виступити проти якої Онєгін не сміє.
Ленський ж задоволений тим, що його виклик прийнятий. Спочатку він не хотів бачити кокетку Ольгу, але потім не витримав і відправився до Ларіним. Ольга зустріла його докорами, була з ним ласкава, як завжди.

Він бачить: він ще любимо;
Уже ж він, каяттям Томім,
Ладен її вибачення …

Від’їжджаючи, він з тугою дивиться на Ольгу, але нічого не говорить їй. Удома він всю ніч пише вірші, на відміну від Онєгіна, який спокійно спить і навіть запізнюється на дуель.

– “Звичка всіх вважати нулями, а одиниці -” рано чи пізно повинна була привести до розриву. Онєгін змушений вбити Ленського. Зневажаючи світло, він все-таки дорожить його думкою, боячись насмішок і докорів у боягузтві. Через помилкове почуття честі він губить невинну душу. Хто знає, як склалася б доля Ленського, якщо б він залишився живий … Можливо, він став би декабристом, а може бути, і просто обивателем. Бєлінський, аналізуючи роман, вважав, що Ленського чекав другий варіант.

Здавалося б, що трапилося – невелика помста Онєгіна за те, що Ленський запросив його на бал, куди з’їхалася вся округа, “набрід”, який Онєгін ненавидів. Для Онєгіна це всього лише гра – але не для Ленського. Його рожеві, романтичні мрії звалилися – для нього це зрада (хоча це зовсім, звичайно, і не зрада – ні для Ольги, ні для Онєгіна). І єдиним виходом з цього становища Ленський бачить дуель.

У той момент, коли Онєгін отримав виклик, чому він не зміг відмовити Ленського від дуелі, з’ясувати всі мирним шляхом, порозумітися? Йому завадило горезвісне громадську думку. Так, воно мало вагу і тут, у селі. І воно було для Онєгіна сильніше його дружби. Ленський убитий. Може бути, хоч як страшно це звучить, це був кращий вихід для нього, він був не підготовлений для цього життя.

І ось “любов” Ольги – вона поплакала, погорювали, вийшла заміж за військового і поїхала з ним. Інша справа Тетяна – ні, вона не розлюбила Онєгіна, просто після того, що сталося її почуття стали ще складніше – у Онєгіні вона “повинна … ненавидіти вбивцю брата свого”. Повинна, але не може. І після відвідання кабінету Онєгіна вона починає все більше розуміти справжню сутність Євгенія – перед нею відкривається Онєгін справжній. Проте Тетяна вже не може, розлюбити його і, ймовірно, не зможе ніколи. Ленського поховали недалеко від селища.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать