Своєрідність романтичної поезії В. А. Жуковського

Трагічна доля В. А. Жуковського справила вплив на його поезію (“Життя і поезія – одне”). Його любов до Маші Протасової, яку видали заміж за іншого, потім її смерть, втрата друзів, почуття знедоленості з дитинства, самотність зумовили основні мотиви лірики поета. Нещасна любов і розлука – мотив майже всіх балад – мають явно автобіографічний походження. Теона у вірші “Теона і Есхін”, лицар Тогенбург в однойменній баладі, доля Аліни та Альсіма нагадують нам самого Жуковського та його долю. Характерний для поезії Жуковського і мотив вмирання. В елегії “Вечір” Жуковський згадує своїх померлих друзів, зображує “згасання” природи, настання ночі, коли знайомий навколишній пейзаж стає як би ірреальним: промінь зорі “вмирає”, “згасає” ріка, а що є на місці їх? Знак іншого світу – “місяць”. Вечірній час і невірний світло місяця створюють атмосферу таємничості, “збиткова місяць”, “сутінок”, “туман” – неодмінні атрибути містичної поезії. Проникнути в позамежне людська душа здатна саме у вечірній, тиха година (“Вечір”, “Невимовне”).
У баладі “Людмила” зображується скажена стрибка Людмили та її нареченого на коні (символ переходу в інший світ). Містичний пейзаж і дорога в баладах завжди означають “поїздку” в інший світ, часто герої балади знаходять свій кінець в результаті цієї поїздки. У баладі “Лісовий цар” “їздець злякався не скаче, летить”. Це і гіпербола, і елемент фантастики, що відзначає зустріч з потойбічними силами. У результаті дитина помирає. У “Людмилі” мерці з’являються в кінці балади, наречений Людмили – мрець, “тиха юнаки могила” зображена в елегії “Вечір”, в елегії “Теона і Есхін” згадується “безмовний, таємничий труну”. Слова-лейтмотиви допомагають протиставити два світи: “тут” і “там”, “справжнє” і “майбутнє”, “невимовне” і підвладне “вираження”. У баладі “Світлана” “голубок білий”, символ Святого Духа, рятує героїню від згубного впливу темних сил. Наречений Світлани як би повертається з “того світу”, але він живий здоровий, все закінчилося добре завдяки вірі Світлани, яка, на відміну від Людмили, не нарікає на Бога і – головне – не втрачає віри і любові. Якщо Людмила, вважаючи коханого убитим, вигукує: “Серце вірити відмовилося”, то Світлана живе надією на зустріч.
“Мені рок судив брести невідомої стезею”, – говорить ліричний герой Жуковського. “І горе, і радість – все і мети однієї”, – вторить йому Теона, Анег е § о автора. Улюблені герої поета віддають небу хвалу; навіть при згадці про одного, який зійшов з розуму – жахлива доля! – Герой Жуковського вигукує: “О небо справедливо!”
У прикрощі, у випробуваннях не можна втрачати віру і переконання в велич людини (“Все в житті до великого засіб!” – Говорить Теона).
Друзі Жуковського боялися цих його настроїв. Пушкін жартівливо називав Жуковського “спочилим у Бозі”. Не те щоб вони всі були атеїсти, але наполегливе звернення до образів іншого світу лякало. Жуковський ж був послідовний і цілісний у своїй поезії. Навіть морі біля нього – тільки відблиск неба, тобто Божественної ідеї (“Море”), “знайомі генії”, неземні бачення (“Лалла Рук”) наповнюють його існування. “Є кращий світ – там ми любити вільні”, – говорить Жуковський у своїй поезії і переселяє у цей світ своїх змучених героїв. При цьому загальний сумний колорит поезії Жуковського ніколи не призводить до одноманітності. Навпаки, його вірші дають сили жити навіть у важкі хвилини. Хіба можна заперечувати, наприклад, на слова: “Хто раз полюбив, той на світі, мій друг, вже одиноким не буде”?
Після Жуковського інші романтики – Пушкін, Лермонтов, Баратинський, як і належить романтикам, створювали свої світи. Ризикну не погодитися з написом на портреті, подарованому Пушкіну, відомими словами про “переможеного вчителя”. На цій романтичній дорозі ніхто не випередив і не перевершив Жуковського. Він залишився лицарем Тогенбург поезії, лицарем “сумного образу”, ні анакреонтика, ні “галаслива Вакхова волога” не приваблювали його музу в якості мотивів. Романтизм прийнято називати “пасивним”, “містичним”. Але, як мені здається, не можна вкладати в ці поняття негативну оцінку. Так, він не закликав до боротьби, не був ні Радищевим, ні декабристом Рилєєвим, ні навіть Андре Шеньє. Але політична обстановка – це справа минуще. Зате вічними будуть любов, поезія, краса.
Жуковський аж ніяк не пасивний, коли сміливо вводить у поезію новаторські прийоми і мотиви. Зробити свої вірші “кращою своєю біографією” (Бєлінський) міг лише поет великого дерзання. Незвичайне майстерність позначилося в усьому: різноманітної строфике, витонченої евфоніі, витонченою римі і яскравому ритмічному малюнку. Муза Жуковського не бліда і пасивна, вона прекрасна у своїй натхненності, відданості ідеалу і мудрого спогляданні.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать